ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу<= o:p>

МАКСІЦИН^®=

(MAXICIN)=

Склад:

діюча речовина: moxifloxacin;

1 мл розчину містить моксифлоксацину гідрохлориду (у перерахуванні на моксифлоксацин) 20 мг;

допоміжна речовина: натрію гідроксид, кисл= ота хлористоводнева концентрована, вода для ін’єкцій.

Лікарська форм= а. Концентрат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин зеленув= ато-жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група. = Протимікробні препарати для систем= ного застосування. Антибактеріальні засоби = групи хінолонів. Фторхінолони. Моксифлоксацин.

Код АТХ J01M А14.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії<= o:p>

Моксифлоксацин пригнічує бактеріальні топоізомерази типу ІІ (ДНК-гіраза та топоізомераза IV), необхідні для реплікації, транскрипції та репарації бактеріальної ДНК.<= /p>

Співвідношення фармакокінетика/фар= макодинаміка

Здатність фторхінолонів знищувати бактерії безпосередньо залежить від їх концентрації. Фармакодинамічні дослідження фторхінолонів на тваринних моделях інфекційно-запальних захворювань та у лю= дей свідчать, що основним визначальним фактором ефективності є співвідношення м= іж площею під фармакокінетичною кривою (AUC₂₄) та мінімальною інгібуючою концентрацією (МІК).

Механізм резистентності=

Резистентність до фторхінолонів може виникат= и в результаті мутацій ДНК-гірази та топоізомерази IV. Інші механізми включають надмірну експресію ефлюксних помп, непроникність та опосередкований протеїн= ами захист ДНК-гірази. Перехресна резистентність може очікуватися між моксифлоксацином та іншими фторхінолонами.

Механізми резистентності, характерні для антибактеріальних засобів, що належать до інших класів, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину.

Межові значення<= /u>

Клінічні МІК та межові значення дискового дифузійного тесту моксифлоксацину згідно з EUCAST (Європейський комітет тестування антимікробної чутливості) (01.01.2012):

Мікроорганізм	Чутливий	Резистентний
Staphylococcus spp.	≤ 0,5 мг/л ³ 24 мм	> 1 мг/л < 21 мм
S. pneumoniae	≤ 0,5 мг/л ³ 22 мм	> 0,5 мг/л<= /p> < 22 мм
Streptococcus групи A, B, C, G<= /p>	≤ 0,5 мг/л ³ 18 мм	> 1 мг/л < 15 мм
H. influenzae	≤ 0,5 мг/л ³ 25 мм	> 0,5 мг/л<= /p> < 25 мм
M. catarrhalis	≤ 0,5 мг/л ³ 23 мм	> 0,5 мг/л<= /p> < 23 мм
Enterobacteriaceae	≤ 0,5 мг/л ³ 20 мм	> 1 мг/л < 17 мм
Межові значення, не пов’язані з видом мікр= оорганізмів*	≤ 0,5 мг/л	> 1 мг/л
* Межові значення, не пов= ’язані з видом мікроорганізмів, були визначені головним чином на основі співвідношення фармакокінетичних та фармакодинамічних даних і не залежать= від МІК для окремих видів. Ці дані використовуються для видів, що не мають індивідуально визначених межових значень, і не застосовуються для видів, у яких інтерпретаційні критерії підлягають визначенню.

Мікробіологічна чутливість

Поширеність набутої резистентності може варі= ювати залежно від місцевості і з часом для окремих видів, тому бажано використову= вати локальну інформацію щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікув= анні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звернутися за консультацією до спеціаліста, коли місцева поширеність резистентності набула такого рівня, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні щодо деяких видів інфекцій, є сумнівною.

За= звичай чутливі види мікроорганізмів

Аеробні грампозитивні мікроорганізми<= /o:p>

Staphylococcus aureus*⁺<= /i>

Streptococcus agalactiae (група B)

Streptococcus групи milleri* (S. anginosus= , S. constellatus та S. intermedius)

Streptococcus pneumoniae*

Streptococcus pyogenes* (група A)

Streptococcus групи v= iridans (S. viridans, S. mutans, S. mitis, S. sanguinis, = S. salivarius,
S. thermophilus)

Ае= робні грамнегативні мікроорганізми

Ac= inetobacter baumanii

Ha= emophilus influenzae*

Le= gionella pneumophila

Mo= raxella (Branhamella) catarrhalis*

Ан= аеробні мікроорганізми

Pr= evotella spp.

Ін= ші мікроорганізми

Ch= lamydia (Chlamydophila) pneumo= niae*

Co= xiella burnetii

My= coplasma pneumoniae*

Види, для яких набута резистентність може бути проблемою при застосув= анні

Ае= робні грампозитивні мікроорганізми

En= terococcus faecalis*

En= terococcus faecium*

Ае= робні грамнегативні мікроорганізми

En= terobacter cloacae*

Es= cherichia coli*^#

Kl= ebsiella oxytoca

Kl= ebsiella pneumoniae*^#

Pr= oteus mirabilis*=

Ан= аеробні мікроорганізми

Ba= cteroides fragilis*<= /o:p>

Пр= иродньо резистентні види мікроорганізмів

Ае= робні грамнегативні мікроорганізми

Ps= eudomonas aeruginosa=

* Ефективність достатньою мірою продемонстрована у клінічних дослідженнях.

⁺Резистентний до метициліну S. aureus дуже часто є одночасно резистентним і до фторхінолонів. У метицилінорезистентних S. aureus рівень резистентності до моксифлоксацину становить понад 50 %.

^=
#Штами, які продукують бета-лактамазу розширен= ого спектра (ESBL), зазвичай є також резистентними і до фторхінолонів.

Фармакокінетика.=

Всмоктування та біодоступність

Після одноразової 60-хвилинної внутрішньовенної інфузії моксифлоксацину= у дозі 400 мг максимальна концентрація препарату досягається у кінці інфузії і становить приблизно
4,1 мг/л, що приблизно на 26 % більше величини цього показника після застосування препарату перорально (3,1 мг/л). Після внутрішньовенного введе= ння площа під кривою «концентрація – час» (AUC) становить близько 39 мг×год/л, що тільки незначною мірою перевищує цей параметр при застосуванні лікарського засобу перорально (35 м= г×год/л). Абсолютна біодоступність становить приблизно 91 %.

При внутрішньовенному введенні моксифлоксацину немає потреби в корекції= дозування відповідно до віку або статі пацієнтів.

Фармакокінетика є лінійною в діапазоні від 50 мг до 1200 мг для однораз= ової пероральної дози, до 600 мг для одноразової внутрішньовенної дози і до 600 = мг для застосування 1 раз на добу протягом 10 днів.

Розподіл

Моксифлоксацин швидко розподіляється у позасудинному просторі. Об’єм розподілу у рівноважному стані (Vss) становить близько 2 л/кг. За результат= ами досліджень in vitro та ex vivo, зв’язування з білками ста= новить приблизно 40–42 % незалежно від концентрації лікарського засобу. Моксифлокс= ацин в основному зв’язується з альбуміном сироватки крові.

Максимальні концентрації 5,4 мг/кг та 20,7 мг/л (середні геометричні значення) спостерігалися у слизовій оболонці бронхів та рідині епітеліальної вистілки відповідно через 2,2 години після перорального прийому лікарського засобу. Відповідна максимальна концентрація в альвеолярних макрофагах стано= вила 56,7 мг/кг. У рідині шкірних пухирців концентрація 1,75 мг/л відзначалася ч= ерез 10 годин після внутрішньовенного введення. Профіль «вільна концентрація – ч= ас» для інтерстиціальної рідини є аналогічним профілю для плазми крові з досягненням максимальної вільної концентрації 1,0 мг/л (середнє геометричне значення) приблизно через 1,8 години після внутрішньовенного введення препарату.

Біотрансформація=

Моксифлоксацин підлягає біотрансформації II фази і виводиться з організ= му нирками (близько 40 %) і з жовчю (близько 60 %) як у незміненому стані, так= і у вигляді сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). M1 і M2 є метаболітами, релевантними лише для людини, обидва вони є мікробіологічно неактивними.

Під час досліджень in vitro= та клінічних досліджень фази І не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами, задіяними у біотрансформації фази І, включн= о з ферментами системи цитохрому Р450. Ознак окислювального метаболізму не вияв= лено.

Виведення

Період напіввиведення моксифлоксацину з плазми крові становить приблизн= о 12 годин. Середній встановлений загальний кліренс після прийому 400 мг лікарсь= кого засобу становить від 179 до 246 мл/хв. Після внутрішньовенного введення 400= мг моксифлоксацину виведення препарату з сечею у незміненому вигляді становило близько 22 %, із калом – 26 %. Виведення дози (незміненого препарату та метаболітів) станови= ло загалом приблизно 98 % після внутрішньовенного введення лікарського засобу. Нирковий кліренс становить приблизно 24–53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок. Супутнє з моксифлоксацином введен= ня ранітидину та пробенециду не змінює нирковий кліренс початкового лікарського засобу.

Порушення функції нирок

Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (включно з пацієнтами, у яких кліренс креатиніну &= gt; 20 мл/хв/1,73 м²). Зі зниженням функції нирок концентрація метаболіту М2 (ацилглюкуроніду) збільшується майже в 2,5 раза (з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/1,73 м²).

Порушення функції печінки<= /u>

Дані досліджень фармакокінетики, проведених з участю пацієнтів з печінк= овою недостатністю (класи А, В за класифікацією Чайлда – П’ю), не дають змоги остаточно визначити, чи є якісь відмінності у показниках пацієнтів із порушенням функції печінки та здорових добровольців. Порушення функції печі= нки було пов’язане з підвищеним рівнем метаболіту М1 у плазмі крові. Рівень нез= міненого лікарського засобу залишається аналогічним у здорових добровольців. Достатн= ього досвіду клінічного застосування моксифлоксацину для лікування пацієнтів із порушенням функції печінки немає.

Доклінічні дані з безпеки

У традиційних дослідженнях з вивчення застосування повторних доз моксифлоксацину було виявлено гематологічну токсичність та гепатотоксичніст= ь у тварин. Відзначався токсичний вплив на центральну нервову систему (ЦНС). Ці ефекти спостерігалися після введення високих доз моксифлоксацину або після тривалого застосування.

Високі пероральні дози у тварин (≥ 60 мг/кг), на тлі яких концентрація у плазмі крові становила ≥ 20 мг/л, спричиняли зміни показників електроретинограми, а в окремих випадках – атрофію сітківки.

Після внутрішньовенного застосування системна токсичність була найбільш вираженою при введенні моксифлоксацину шляхом болюсної ін’єкції (45 мг/кг) = і не відзначалася при введенні моксифлоксацину (40 мг/кг) шляхом повільної інфуз= ії протягом 50 хвилин.

Після внутрішньоартеріального введення спостерігалися запальні зміни з поширенням на періартеріальні м’які тканини, що свідчить про те, що необхід= но уникати даного шляху введення моксифлоксацину.

Моксифлоксацин виявився генотоксичним під час тестів in vitro з використанням бактерій або клітин ссавців. У дослідженнях in vivo генотоксич= ність не відзначалася, незважаючи на застосування дуже високих доз моксифлоксацин= у. Моксифлоксацин не виявив канцерогенної дії у дослідженні канцерогенезу у тварин.

В умовах in vitro моксифлок= сацин у високих концентраціях впливав на електрофізіологічні параметри серцевої д= іяльності, що могло спричинити подовження інтервалу QT.

Після внутрішньовенного застосування моксифлоксацину тваринам у дозі 30 мг/кг шляхом інфузій тривалістю 15, 30 або 60 хвилин відзначалася залежність ступеня подовження інтервалу QT від швидкості інфузії: що коротшим був час інфузії, то більш вираженим було подовження інтервалу QT. Подовження інтерв= алу QT не спостерігали при введенні дози
30 мг/кг шляхом інфузії тривалістю 60 хвилин.

При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію тварин доведено, що моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди на тваринах не виявили тератогенної дії моксифлоксацину або погіршення фертильності після його застосування. У тварин спостерігали незначне збільшення частоти випадків вад розвитку хребта та ребер, але тільки у разі застосування дози (20 мг/кг внутрішньовенно), яка асоціювалася із сильним токсичним впливом на організм матері. Спостерігалося збільшення кількості випадків переривання вагітності= у тварин на тлі терапевтичної концентрації у плазмі крові, передбаченої при застосуванні у людини.

Відомо що хінолони, у тому числі моксифлоксацин, спричиняють ураження хрящів велик= их суглобів у статевонезрілих тварин.

Клінічні характеристики.

Показання.

Максіцин^® показаний для лікування наступних інфекційних захворювань:

- <= /span>негоспітальна пневмонія;=

- <= /span>ускладнені інфекційні захворювання шкіри та м’яких тканин.

Моксифлоксацин слід застосовувати лише тоді, коли застосування інших антибактеріальних засобів, які зазвичай рекомендовані для початкового лікув= ання цих інфекцій, є недоцільним.

Слід враховувати офіційні рекомендації щодо належного використання антибактеріальних засобів.

Протипоказання.

- = Підвищена чутливість до моксифлоксацину, до інших хінолон= ів або до будь-якої з допоміжних речовин;

- = вагітність або період годування гр= уддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);=

- = дитячий вік (пацієнти віком до 18 = років);

- = захворювання/патологія сухожиль в анамнезі, пов’язані із застосуванням хінолонів.

Під час доклінічних та клінічних досліджень після введення моксифлоксацину спостерігалися зміни електрофізіологічних параметрів серцевої діяльності, що проявлялися у формі подовження інтервалу QT. З цієї причини моксифлоксацин протипоказаний паціє= нтам із:

- = вродженим або набутим подовженням інтервалу QT;

- = порушенням балансу електролітів, о= собливо у випадку нескоригованої гіпокаліємії;

- = клінічно значущою брадикардією;

- = клінічно значущою серцевою недоста= тністю зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;

- = симптоматичними аритміями в анамне= зі.

Моксифлоксацин не слід одночасно застосовувати з препаратами, які подовжують
інтервал QT (див. також розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та = інші види взаємодій»).

Через недостатній клінічний досвід застосування моксифлоксацин протипоказаний пацієнтам із порушенням функції печінки (клас С за класифікацією Чайлда – П’ю) та підвищенням рів= нів трансаміназ у п’ять разів і більше.

Особливі захо= ди безпеки.

Один флакон лікарського засобу призначений виня= тково для одноразового застосування. Невикористаний розчин слід утилізувати.=

Не використовувати лікарський засіб при наявнос= ті видимих часток або у разі помутніння концентрату.

При зберіганні у прохолодному місці можливе вип= адання осаду, який розчиняється при кімнатній температурі. Тому не рекомендується зберігати концентрат для розчину для інфузій при температурі нижче 15 °C.

Взаємодія з іншими лікарськими зас= обами та інші види взаємодій.

Взаємодія з і= ншими лікарськими засобами

Не можна виключити адитивний ефект моксифлокса= цину та інших лікарських засобів, що здатні спричиняти подовження інтервалу QTс.= Цей ефект може призвести до розвитку шлуночкових аритмій, включно з поліморфною шлуночковою тахікардією типу пірует. Тому застосування моксифлоксацину в комбінації з будь-яким із нижчезазначених лікарських засобів протипоказане (див. також розділ «Протипоказання»):

- = ант= иаритмічні препарати класу ІА (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- = ант= иаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- = ант= ипсихотичні препарати (наприклад фенотіазин, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультопри= д);

- = три= циклічні антидепресанти;

- = дея= кі протимікробні засоби (саквінавір, спарфлоксацин, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, пентамідин, протималярійні препарати, зокре= ма галофантрин);

- = дея= кі антигістамінні препарати (терфенадин, астемізол, мізоластин);

- = інші лікарські засоби (цизаприд, вінкамін для внутрішньовенного застосування, бепридил, дифеманіл).

Мок= сифлоксацин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують лікування препара= тами, що можуть знижувати рівень калію (наприклад петльові та тіазидні діуретики, проносні засоби та клізми (часте застосування), кортикостероїди, амфотерицин В), або препаратами, що можуть спричиняти клінічно значущу брадикардію.

Після багаторазового застосування моксифлоксацину спостерігалося збільше= ння максимальної концентрації дигоксину у плазмі крові приблизно на 30 %. Однак значення AUC= і мінімальна концентрація дигоксину у плазмі крові не змінювалися. При застосуванні моксифлоксацину одночасно з дигоксином особливі застережні заходи не потріб= ні.

Під час досліджень з участю добровольців, хворих на діабет, одночасне застосування моксифлоксацину перорально та глібенкламіду призводило до зниж= ення максимальної концентрації глібенкламіду у плазмі крові приблизно на 21 %. К= омбінація глібенкламіду з моксифлоксацином теоретично може спричинити розвиток незнач= ної короткотривалої гіперглікемії. Однак відзначені зміни фармакокінетики глібенкламіду не спричиняли змін параметрів фармакодинаміки (рівень глюкози= в крові, рівень інсуліну). Отже, клінічно значущої взаємодії між моксифлоксац= ином та глібенкламідом немає.

Зміни з= начення міжнародного нормалізованого відношення (МНВ)

Повідомляли про велику кількість випадків збільшення активності пероральних антикоагулянтів у пацієнтів, які отримува= ли антибактеріальні засоби, особливо фторхінолони, макроліди, тетрацикліни, котримоксазол та де= які цефалоспорини. Факторами ризику є інфекційні захворювання і запальний проце= с, вік і загальний стан пацієнта. У зв’язку з цим важко встановити, чим саме с= причинені зміни МНВ: інфекційним захворюванням або його лікуванням. Як застережний за= хід можна частіше перевіряти параметри коагуляції. За потреби слід провести нал= ежну корекцію дози перорального антикоагулянту.

Клінічні дослідження продемонстрували відсутність взаємодії моксифлоксацину з такими препаратами як ранітидин, пробенецид, пероральні контрацептиви, кальцієві добавки, морфін для парентерального застосування, теофілін, циклоспорин або ітраконазол.

Дослідження in vitro із застосуванням ферментів цитохрому Р450 людини підтвердил= и ці результати. Таким чином, метаболічна взаємодія через ферменти цитохрому Р45= 0 є малоймовірною.

Взаємодія з їжею

Моксифлоксацин не проявляє клінічно значущої взаємодії з їжею, включно з молочними продукт= ами.

Особливості застосування.

Слід уникати застосування моксифлоксацину пацієнтам, в анамнезі яких є серйозні побічні реакції, пов’язані з прийомом= хінолоно- та фторхінолоновмісних лікарських засобів
(див. розділ «Побічні реакції»). Лікування таких пацієнтів моксифлоксацином слід розпочинати тільки у разі відсутності альтернативних варіантів лікуван= ня та після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик (див. також розділ «Протипоказання»).

Переваги від лікування моксифлоксацином, осо= бливо у разі інфекційних захворювань з легким перебігом необхідно оцінювати, беру= чи до уваги інформацію, яка міститься у цьому розділі.

Подовження інтервалу QT_{с та
клінічні умови, при яких можливе подовження інтервалу QT_с=}

У деяких пацієнтів моксифлоксаци= н спричиняє подовження інтервалу QTс на електрокардіограмі (ЕКГ). Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватися зі збільшенням концентрації лікарського засобу у плазмі крові внаслідок занадто швидкої внутрішньовенної інфузії. Тому слід дотримуватися рекомендацій щодо тривалості інфузії, яка повинна становити не менше 60 хвилин та не перевищувати внутрішньовенну дозу 400 = мг 1 раз на добу. Детальніше див. у розділах «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Якщо під час лікування з’являються ознаки або симптоми серцевої аритмії, лікування слід припинити, незалежно від того, чи підтверджується це результатами ЕКГ.

Моксифлоксацин слід з обережністю застосовув= ати пацієнтам, які схильні до розвитку серцевої аритмії (наприклад гостра ішемія міокарда), оскільки вони мають підвищений ризик виникнення шлуночкової арит= мії (включно з поліморфною шлуночковою тахікардією типу пірует) та зупинки серця (див. також розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засо= бами та інші види взаємодій»).

Необхідно з обережністю застосовувати моксифлоксацин пацієнтам, які застосовують лікарські засоби, що можуть знижувати рівень калію (див. також розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Слід з обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам, які отримують лікарські засоби, що можуть спричиняти клінічно зн= ачущу брадикардію (див. також розділ «Протипоказання»).

У жінок та пацієнтів літнього віку може спостерігатися більша чутливість до дії препаратів, що спричиняють подовжен= ня інтервалу QT_с, таких як моксифлоксацин, тому такі пацієнти потре= бують особливої уваги.

Підвищена чутливість/алергічні реа= кції

Повідомляли про випадки підвищеної чутливост= і та алергічних реакцій після першого застосування фторхінолонів, включно з моксифлоксацином. Анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого= для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування лікарського за= собу. У разі клінічних проявів тяжких реакцій гіперчутливості необхідно припинити застосування моксифлоксацину та розпочати відповідне лікування (наприклад терапію шоку).

Тяжкі порушення функції печінки

При застосуванні = моксифлоксаци= ну повідомляли п= ро випадки фульмінантного гепатиту, що може призводити до розвитку печінкової недостатності (включно з летальними випадками) (див. розділ «Побічні реакці= ї»). У разі появи ознак і симптомів фульмінантного захворювання печінки, таких як астенія, що швидко розвивається та супроводжується жовтяницею, потемніння с= ечі, схильність до кровотеч або печінкова енцефалопатія, пацієнтам рекомендується проконсультуватися з лікарем перед продовженням лікування.

При появі ознак порушення функції печінки необхідно провести відповідні дослідження.

Тяжкі шкірні р= еакції, спричинені прийомом лікарського засобу

Повідомляли про розвиток тяжких шкірних побі= чних реакцій, спричинених прийомом лікарсько= го засобу, які можуть мати летальний наслідок, включно з токсичним епідермальним некролізом (ТЕН, також відомий як синдром Лайєлла), синдромом=
Стівенса – Джонсона (ССД), гострим генералізованим екзантематозним пустульозом (ГГЕП) та медикаментозною реакцією лікарського засобу з еозинофілією і системними проявами (DRESS) у пацієнтів, які отримували моксифлоксацин (див. розділ «Побічні реакції»). Під час призначення лікуван= ня моксифлоксацином слід попередити пацієнтів про ознаки та симптоми тяжких шкірних реакцій та проводити ретельний моніторинг стану. У разі появи перших ознак та симптомі= в, що свідчать про ці реакції, слід негайно припинити прийом моксифлоксацину і розглянути альтернативне лікува= ння. Якщо у пацієнта розвинулася сер= йозна шкірна реакція, така як ССД, ТЕН, ГГЕП або DRESS, при застосуванні моксифлоксацину, лікування моксиф= локсацином у цього пацієнта ні в якому разі не можна розпочинати повторно.

Пацієнти, схил= ьні до судом

Відомо, що хінолони можу= ть спричиняти судоми. Слід з обережністю призначати їх пацієнтам, які мають порушення з б= оку ЦНС або інші фактори ризику, що можуть провокувати виникнення судом або знижувати судомний поріг. У разі виникнення судом необхідно припинити засто= сування моксифлоксацину та вжити відповідних заходів.

Тривалі, інвал= ідизуючі і потенційно необоротні серйозні побічні реакції

Повідомляли про розвиток= дуже рідкісних, тривалих (кілька місяців або років), інвалідизуючих та потенційно необоротних серйозних побічних реакцій, що впливають на різні системи орган= ізму (опорно-руховий апарат, нервову і психічну системи, органи чуття) у пацієнт= ів, які отримували хінолони та фторхінолони, незалежно від віку пацієнта та ная= вності факторів ризику. При появі перших ознак або симптомів будь-якої серйозної побічної реакції слід негайно припинити застосування моксифлоксацину і звернутися до лікаря.

Периферична не= вропатія

Зафіксовано випадки сенсорної або сенсомоторн= ої поліневропатії у пацієнтів, які приймали хінолони або фторхінолони,<= span lang=3DUK style=3D'mso-ansi-language:UK'> що призводили до парестезії, гіпестезії, дизестезії або слабкості. Пацієнтам, які отримують моксифлоксацин, слід рекомендувати повідомляти свого лікаря у разі розвитку таких симптомів невропатії як біль, печіння, відчуття поколювання, оніміння або слабкість, перш ніж продовжувати лікування, з метою попередження розвитку потенційно необоротних станів (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакції з боку= психіки

Реакції з боку пси= хіки можуть виникати навіть після першого застосування хінолонів, включно з моксифлоксацином. У рідкісних випадках депресія або психічні реакції прогресували до розвитку суїцидальних думок і таких проявів самоагресії, як спроби самогубства (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо у пацієнта розвиваються такі реакції, лікування моксифлоксацином слід припинити та вжи= ти відповідних заходів. Необхідно дотримуватися обережності, призначаючи моксифлоксацин пацієнтам із психічними розладами або із психічними захворюваннями в анамнезі.

Анти= біотикоасоційована діарея, включно з колітом

У зв’язку з застосуванням антибіотиків широкого спектра дії, включно з моксифлоксацином, спостерігалися випадки виникнення антибіотикоасоційованої діареї (ААД) та антибіотикоасоційованого коліту (ААК), включно з псевдомембранозним колітом та діареєю, спричиненою Clostridium difficile= , які за ступенем тяжкості варіюються від легкої діареї до коліту з летальним наслідком. Тому важливо враховувати ймовірність такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосува= ння моксифлоксацину розвивається тяжка діарея. У разі підозри або підтвердження= AAД або AAК лікування із застосуванням антибактеріальних засобів, включно з моксифлоксацином, слід припинити та негайно розпочати відповідні терапевтич= ні заходи. Крім цього, необхідно вжити відповідних заходів, спрямованих на контроль інфекції, з метою зниження ризику її передачі. Пацієнтам, у яких розвивається тяжка діарея, протипоказані препарати, що пригнічують перистальтику.

Пацієнти з myasthenia gravis

Моксифлоксацин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з myasthenia gravis, оскільки її симптоми можуть загостритися.

Тендиніт та розрив сухожилля

Тендиніт та розрив сухожилля (особливо ахіллового), іноді двобічний, можуть виникнути протягом 48 годин від початку лікування хінолонами та фторхінолонами, часом навіть протягом декількох місяців після припинення прийому лікарського засобу (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»). Ризик розвитку тендиніту та розриву сухожил= ля збільшується у пацієнтів літнього віку, пацієнтів із нирковою недостатністю, пацієнтів після трансплантації паренхіматозних органів, та у пацієнтів, які одночасно приймають кортикостероїди. Слід уникати супутнього застосування кортикостероїдів і фторхінолонів. У разі появи перших ознак тендиніту (наприклад болючий набряк або запалення суглобів) лікування моксифлоксацином слід негайно припинити і розглянути альтернативне лікування. Уражену кінців= ку слід лікувати належним чином (наприклад забезпечити іммобілізацію). Кортикостероїди не слід застосовувати, якщо з’являються ознаки тендинопатії= .

Аневризма аорти і розшарування сті= нки аорти та регургітація/недостатність клапана серця

Епідеміологічні дослідження свідчать про підвищений ризик розвитку анев= ризми аорти і розшарування стінки аорти, особливо у пацієнтів літнього віку, а та= кож регургітації аортального та мітрального клапанів після застосування фторхінолонів. Повід= омляли про випадки аневризми аорти і розшарування стінки аорти, іноді ускладнені розривом (вкл= ючно з летальними випадками), та про регургітацію/недостатність будь-якого з клапанів серця у пацієнтів, які отримували фторхінолони (див. розділ «Побічні реакції»).

Таким чином, фторхінолони слід застосовувати= лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик та після розгляду інших= варіантів терапії пацієнтам із обтяженим сімейним анамнезом (наявність аневризми або вродженої вади розвитку клапанів серця), пацієнтам із діагностованою аневри= змою аорти та/або розшаруванням стінки аорти, або захворюванням клапанів серця, = або при наявності інших факторів ризику, а саме:

-&nb= sp; фактори ризику розвитку як аневр= изми аорти та розшарування стінки аорти, так і регургітації/недостатності клапана серця: захворювання сполучної тканини, такі як синдром Марфана або синдром = Елерса – Данлоса, синдром Тернера, хвороба Бехчета, артеріальна гіпертензія, ревматоїдний арт= рит;

-&nb= sp; фактори ризику розвитку аневризми аорти та розшаруван= ня стінки аорти: судинні захворювання, такі як артеріїт Такаясу або гігантоклітинний артеріїт, атеросклероз, синдром Шегрена;=

-

Ризик аневризми аорти і розшарування стінки аорти та їх розриву підвищений у пацієнтів, які одночас= но отримують системні кортикостероїди.

У разі виникнення раптового абдомінального б= олю, болю у грудній клітці або спині пацієнтам слід негайно звернутися до лікаря= у відділення невідкладної допомоги.

Пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися за медичною допомогою у разі виникнен= ня задишки, нападу прискореного серцебиття або набряку живота чи нижніх кінців= ок.

Пацієнти з порушенням функції ниро= к

Пацієнтам літнього віку, які мають порушення функції нирок і не спроможні підтримувати належний об’єм рідини в організмі, моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю, оскільки зневоднення збільшує ризик виникнення ниркової недостатності.=

Порушення з боку органів зору

У разі погіршення = зору або інших порушень органів зору необхідно негайно звернутися за консультаці= єю до лікаря-офтальмолога (див. розділи «Здатність впливати на швидкість реакц= ії при керуванні автотранспортом або іншими механізмами», «Побічні реакції»).<= o:p>

Коливання рівня глюк= ози у крові

Як і при застосуванні інших фторхінолонів, під час лікування моксифлоксацином пов= ідомляли про коливання рівня глюкози у крові, включно з випадками гіперглікемії та гіпоглікемії (див. розділ «Побі= чні реакції»).

Дисглікемія розвивалася переважно у пацієнтів літнього віку, хворих на діабет, які отримували одночасно з моксифлоксацином пероральні гіпоглікемічні засоби (н= априклад препарати сульфонілсечовини) або інсулін. Повідомляли про випадки гіпоглікемічної коми. Пацієнтам із цукровим діабетом рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози в крові.

Профілактика реакц= ій фотосенсибілізації

Зафіксо= вано випадки фотосенсибілізації на тлі застосування хінолонів. Однак, за даними досліджень, при застосуванні моксифлоксацину ризик індукції реакцій фотосенсибілізації був низьким. У всякому разі пацієнтам необхідно уникати впливу тривалого та/або інтенсивного сонячного випромінювання чи ультрафіолетового опромінювання протягом лікування моксифлоксацином (див. розділ «Побічні реакції»).

Пацієнти з дефіцит= ом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази

Пацієнти з недостатністю активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, а також пацієнти, у яких ця патологія є в родинному анамнезі, схильні до розвитку гемолітичних реакцій під час лікування хінолонами. Таким чином, моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю цій категорії пацієнтів.

Запалення тканин у періартеріальній зоні

Моксифлоксацин, ко= нцентрат для розчину для інфузій, призначений винятково для внутрішньовенного застосування. Слід уникати внутрішньоартеріального введення, оскільки в доклінічних дослідженнях при такому способі введення спостерігалося запален= ня тканин у періартеріальній зоні.

Пацієнти зі специфічними ускладненими інфекціями шкіри та м’яких тканин

Клінічна ефективні= сть моксифлоксацину при лікуванні тяжких опіків, фасциту та інфікованої діабети= чної стопи, що супроводжується остеомієлітом, не встановлена.<= /p>
Вплив на мікробіол= огічні дослідження

Моксифлоксацин може впливати на результати аналізу на наявність Mycobacterium spp. шляхом пригнічення ро= сту мікобактерій, що, у свою чергу, може призвести до хибнонегативних результат= ів у пацієнтів, які приймають моксифлоксацин.

Пацієнти з інфекці= ями, спричиненими метицилінорезистентним золотистим стафілококом (MRSA)

Моксифлоксацин не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених MRSA. При підозрі або на= явності підтвердження того, що інфекція спричинена MRSA, необхідно розпочати лікува= ння відповідним антибактеріальним лікарським засобом (див. розділ «Фармакологіч= ні властивості»).

Інформація про допоміжні речовини

Цей лікарський зас= іб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натр= ію.

&n= bsp;

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність
Безпека застосування моксифлоксацину у період вагітності у людини не вивчена. Результати досліджень на тваринах вказують = на репродуктивну токсичність (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Потенційний ризик для людини не встановлений. З огляду на експериментально встановлений ризик шкідливого впливу фторхінолонів на хрящі суглобів, які несуть основне навантаження, у статевонезрілих тварин та враховуючи розвиток оборотних уражень суглобів у дітей, які отримували лікування деякими фторхінолонами, моксифлоксацин не слід призначати вагітним жінкам (див. роз= діл «Протипоказання»).

Період годування груддю=

Немає даних щодо застосування лікарського за= собу у період годування груддю у жінок. Результати доклінічних досліджень свідчать= , що невелика кількість моксифлоксацину проникає у грудне молоко. У зв’язку з відсутністю даних щодо впливу на немовлят, яких годують груддю, та враховую= чи експериментальний ризик шкідливого впливу фторхінолонів на хрящі суглобів, = які несуть основне навантаження, у статевонезрілих тварин, годування груддю під= час лікування моксифлоксацином протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Фертильність<= o:p>

Дослідження на тваринах= не виявили впливу на фертильність (див. розділ «Фармакологічні властивості»).<= o:p>

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дослідження впливу моксифлоксацину на здатні= сть керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводили. Проте фторхінолони, включно з моксифлоксацином, можуть впливати на швидкість реак= ції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, спричиняючи реакції з боку ЦНС (наприклад запаморо= чення, гостра тимчасова втрата зору) або гостру та короткотривалу втрату свідомості (непритомність) (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам рекомендується с= постерігати за реакцією свого організму на моксифлоксацин, перш ніж розпочинати керуван= ня автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.<= /o:p>

Дозування

Рекомендований режим дозування – <= /span>400 мг моксифлоксацину у вигляді і= нфузії 1 раз на добу.

Початкова внутрішньовенна терапія може бути продовжена шляхом пероральн= ого застосування таблеток моксифлоксацину 400 мг за умови наявності клінічних показань.

У ході клінічних досліджень більшість пацієнтів перейшли на пероральний шлях застосування моксифлоксацину протягом 4 днів (негоспітальна пневмонія)= або 6 днів (ускладнені інфекційні захворювання шкіри та м’яких тканин). Загальна рекомендована тривалість внутрішньовенного та перорального лікування станов= ить 7–14 днів для негоспітальн= их пневмоній та 7–21 день для ускладнених інфекційних захворювань шкіри та м’яких тканин.

Порушення функції нирок/печінки

Пацієнти, які мають порушення функції нирок від легкого до тяжкого ступ= еня, та пацієнти, які перебувають на діалізі (гемодіаліз або довготривалий амбулаторний перитонеальний діаліз), не потребують корекції дози (докладніше див. у розділі «Фармакологічні властивості»).

Стосовно пацієнтів із порушенням функції печінки достатньої інформації = немає (див. розділ «Протипоказання»).

Інші особливі гру= пи пацієнтів

Пацієнти літнього віку та пацієнти зі зниженою масою тіла не потребують корекції дози.

Спосіб застосування

Лікарський засіб вводити внутрішньовенно у вигляді безперервної інфузії тривалістю не менше 60 хвилин (також див. розділ «Особливості застосування»).

Приготування розчину
Застосовува= ти тільки розведений лікарський засіб!

Для приготування розчину для інфузії вміст флакона лікарського засобу Максіцин^® слід розвести в сумісному інфузійному розчині (див. ни= жче). Мінімальний об’єм готового розчину для інфузії повинен становити не менше 2= 50 мл.

Встановлено, що наведені нижче розчини сумісні = з концентратом для розчину для інфузій Максіцин^®:

- <= /span>- <= /span>Моксифлоксацин, концентрат для розчину для інфу= зій не слід вводити сумісно з іншими лікарськими засобами.

З мікробіологічної точки зору розчин рекомендовано використати одразу після приготування.=

При наявності показань готовий розчин для інфузії можна вводити через Т-подібний катетер разом із сумісними інфузійними розчинами.

Діти.

Ефективність та безпека застосування лікарського засобу Максіцин^{®<=
/sup>
дітям не встановлені, тому застосування препарату дітям протипоказано (див.
розділ «Протипоказання»).}

&n= bsp;

П= ередозування.

Не рекомендовано проводити спеціальні заходи після випадкового передозування. У разі передозування необхідно розпочати симптоматичне лікування. Оскільки можливе подовження інтервалу QT, потрібен ЕКГ-моніторинг. Одночасне застосування активованого вугілля із дозою моксифлоксацину 400 мг, що була введена перорально або внутрішньовенно, зме= ншує системну біодоступність лікарського засобу на понад 80 % або 20 % відповідн= о. Прийом активованого вугілля на початковій стадії абсорбції може бути ефекти= вною профілактикою надмірної концентрації моксифлоксацину у плазмі крові у разі передозування після перорального прийому лікарського засобу.

П= обічні реакції.

Наведені нижче побічні реакції спостерігалися у ході клінічних дослідже= нь та у післяреєстраційний період застосування моксифлоксацину в дозі 400 мг на добу (лише внутрішньовенне, ступінчасте [внутрішньовенне/пероральне] та пероральне застосування). Побічні реакції класифіковано за частотою їх виникнення.

Всі побічні реакції, за винятком нудоти та діареї, спостерігалися з частотою менше 3 %.

У = кожній групі побічні ефекти визначені у порядку зменшення їх тяжкості. Частота вин= икнення побічних реакцій визначена таким чином: часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто
(≥ 1/1000, < 1= /100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (<1 /10000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Інфекції та інвазії

Ча= сто: суперінфекції, пов’язані з резистентними бактеріями або грибками, наприклад оральний та вагінальний кандидоз.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи

Не= часто: анемія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, тромбоцитемія, еозинофілі= я, подовження протромбінового часу / збільшення МНВ.

Дуже рідко: підвищення рівня протромбіну / зменшення МНВ, агранулоцитоз, панцитопенія.

Порушення з боку імунної системи<= i>

Не= часто: алергічні реакції (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: анафілаксія, включно, у рідкісних випадках, з шоком, що загрожує життю (див. р= озділ «Особливості застосування»), алергічний набряк / ангіоневротич-ний набряк (включно з набряком гортані, що потенційно загрожує життю) (див. розділ «Особливості застосування»).

Ендокринні розлади

Ду= же рідко: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (СПСАДГ).

Порушення обміну речовин, метаболізму

Не= часто: гіперліпідемія.

Рі= дко: гіперглікемія, гіперурикемія.

Ду= же рідко: гіпоглікемія, гіпоглікемічна кома.

Психічні розлади*

Не= часто: тривожність, підвищення психомоторної активності / збудження.

Рі= дко: емоційна лабільність, депресія (у рідкісних випадках з можливою самоагресіє= ю, що проявляється як суїцидальні думки або спроби самогубства) (див. розділ «Особливості застосування»), галюцинації, делірій.

Ду= же рідко: деперсоналізація, психотичні реакції (з можливою самоагресією, що проявляється як суїцидальні думки або спроби самогубства) (див. розділ «Особливості застосування»).

Неврологічні розлади*

Ча= сто: головний біль, запаморочення.

Не= часто: парестезія / дизестезія, порушення смаку (включно з агевзією у рідкісних випадках), сплутаність свідомості та втрата орієнтації, розлади сну (перева= жно безсоння), тремор, вертиго, сонливість.

Рі= дко: гіпестезія, порушення нюху (включно з втратою нюху), патологічні сновидіння, порушення координації (включно з розладом ходи внаслідок запаморочення або вертиго), судомні напади (включно з тоніко-клонічними судомними нападами) (= див. розділ «Особливості застосування»), порушення уваги, розлад мовлення, амнез= ія, периферична невропатія та поліневропатія.

Ду= же рідко: гіперестезія.

Порушення з боку органів зору*

Не= часто: порушення зору, включно з диплопією, та розмитість зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС) (див. розділ «Особливості застосування»).

Рі= дко: фотофобія.

Ду= же рідко: транзиторна втрата зору (особливо під час реакцій з боку ЦНС) (див. розділи «Особливості застосування», «Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами»), увеїт та білатераль= на гостра трансілюмінація райдужної оболонки (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення з боку орг= анів слуху та вестибулярного апарату*

Рі= дко: дзвін у вухах, порушення слуху включно з глухотою (зазвичай оборотною).

Кардіальні порушення**

Ча= сто: подовження інтервалу QT у пацієнтів із гіпокаліємією (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Не= часто: подовження інтервалу QT (див. розділ «Особливості застосування»), посилене серцебиття, тахікардія, фібриляція передсердь, стенокардія.

Рі= дко: шлуночкові тахіаритмії, непритомність (наприклад раптова та короткотривала втрата свідомості).

Ду= же рідко: неспецифічна аритмія, шлуночкова тахікардія типу пірует (torsade de pointes) (див. розділ «Особливості застосування»), зупинка серця (див. розділ «Особливості застосування»).

Судинні розлади**

Не= часто: вазодилатація.

Рі= дко: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія.

Ду= же рідко: васкуліт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння=

Не= часто: задишка (включно з астматичним станом).

Шлунково-кишкові розлади

Ча= сто: нудота, блювання, гастроінтестинальний біль та біль у черевній порожнині, діарея.

Не= часто: зниження апетиту та зменшення споживання їжі, запор, диспепсія, здуття, гастрит, підвищення рівня амілази.

Рі= дко: дисфагія, стоматит, антибіотикоасоційований коліт (включно з псевдомембрано= зним колітом, що у рідкісних випадках пов’язаний із загрозливими для життя ускладненнями) (див. розділ «Особливості застосування»).<= /p>
Розлади гепатобіліарної системи

Ча= сто: підвищення рівня трансаміназ.

Не= часто: порушення функції печінки (включно з підвищенням рівня лактат-дегідрогенази (ЛДГ)), підвищення рівня білірубіну, гамма-глутамілтранспептидази (ГГТП), лужної фосфатази.

Рі= дко: жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний).

Ду= же рідко: фульмінантний гепатит, що може призвести до розвитку небезпечної для життя печінкової недостатності (див. розділ «Особливості застосування»).

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини

Не= часто: свербіж, висипання, кропив’янка, сухість шкіри.

Ду= же рідко: бульозні шкірні реакції, такі як ССД або ТЕН (що потенційно загрожують життю) (див. розділ «Особливості застосування»).

Ча= стота невідома: ГГЕП, медикаментозна реакція лікарського засобу з еозинофілією і системними проявами (DRESS) (див. розділ «Особливості застосування»), фіксо= ване медикаментозне висипання, реакції фотосенсибілізації (див. розділ «Особливо= сті застосування»).

Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини*
Не= часто: артралгія, міалгія.

Рідко: тендиніт (див. розділ «Особливості застосування»), судоми м’язів, посмикування м’язів, м’язова слабкість.

Дуже рідко: розрив сухожилля = (див. розділ «Особливості застосування»), артрит, посилення ригідності м’язів, заго= стрення симптомів myasthenia gravis (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома: рабдоміоліз.

Розлади з боку сечовидільної системи<= /i>

Не= часто: дегідратація.

Рі= дко: порушення функції нирок (включно зі збільшенням рівня азоту сечовини крові = та креатиніну), ниркова недостатність (див. розділ «Особливості застосування»)= .

Загальні розлади та реакції у місці введення*

Ча= сто: реакції у місці введення.

Не= часто: загальна слабкість (переважно астенія або втомлюваність), біль (включно з б= олем у спині, грудній клітці, у ділянці таза та у кінцівках), посилене потовиділення, флебіт.

Рі= дко: набряки.

* Повідомляли про випадки дуже рідкісних, тривалих (кілька місяців= або років), інвалідизуючих і потенційно необоротних серйозних побічних реакцій,= що впливають на різні системи органів (у тому числі такі реакції як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, невропатії, пов’язані з парестезією і невралгією, втома, психіатричні симптоми (включаю= чи порушення сну, тривожність, панічні атаки, депресію та суїцидальні думки) порушення пам’яті та концентрації уваги, порушення слуху, порушення зору, смаку і запаху), пов’язаних із застосуванням хінолонів і фторхінолонів, незалежно в= ід наявності факторів ризику (див. розділ «Особливі застереження та запобі= жні заходи при застосуванні»).

** Повідомляли про випадки розвитку аневризми та розшарування стінки аорти, ін= оді ускладнені розривом (включно з летальними випадками), та регургітації/недостатності будь-якого з клапанів серця у пацієнтів, які отримували фторхінолони (див. розділ «Особливі застереження та запобіжні за= ходи при застосуванні»).

Частота розвитку нижчезазначених побічних еф= ектів була вищою у пацієнтів, які отримували парентеральне лікування (незалежно від по= дальшого перорального лікування).

Часто

підвищення ГГТП

Нечасто

шлуночкова тахіаритмія, гіпотенз= ія, набряки, антибіотикоасоційований коліт (включно з псевдомембранозним колі= том, у рідкісних випадках пов’язаний із загрозливими для життя ускладненнями, = див. розділ «Особливості застосування»), судомні напади (включно з тоніко-клонічними судомними нападами) (див. розділ «Особливості застосування»), галюцинації, порушення функції нирок (включно зі збільшен= ням рівня азоту сечовини крові та креатиніну), ниркова недостатність (див. ро= зділ «Особливості застосування»)

Під час лікування іншими фторхінолонами дуже= рідко повідомляли про побічні ефекти, які також можуть виникнути під час лікування моксифлоксацином: підвищення внутрішньочерепного тиску (включно з доброякіс= ною внутрішньочерепною гіпертензією), гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія.

Повідомлення про підозрювані побіч= ні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

Несумісність.

Максіцин^®, концентрат для розчину= для інфузій, не слід одночасно вводити з такими розчинами:
- <= /span>- <= /span>Цей лікарський засіб не слід змішувати з інш= ими препаратами, крім тих, що зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози»= .

Термін придатності. 2 роки.=

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Не заморожувати.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 20 мл у флаконі; по 1 флакону у пачці з к= артону.

<= /o:p>

Категорія ві= дпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «Юрія-Фарм».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.=

Україна, 18030, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Кобзарська, 108. Тел.: (044) 281-01-01.