&nbs= p;

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ПОЛТРІО

(POLTRIO)

Склад:

діючі речовини: 1 таблетка, вкр= ита плівковою оболонкою містить:

5 мг периндоприлу аргініну (що відповідає 3,395 мг периндоприлу), 1,= 25 мг індапаміду та        5 мг амлоди= піну (у вигляді 6,935 мг амлодипіну бесилату);

5 мг периндоприлу аргініну (що відповідає 3,395 мг периндоприлу), 1,= 25 мг індапаміду та    10 мг амлодипіну (у вигляді 13,870 мг амлодипіну бес= илату);

10 мг периндоприлу аргініну (що відповідає 6,790 мг периндоприлу), 2= ,5 мг індапаміду та       5 мг амлодип= іну (у вигляді 6,935 мг амлодипіну бесилату);

10 мг периндоприлу аргініну (що відповідає 6,790 мг периндоприлу), 2= ,5 мг індапаміду та    10 мг амлодипін= у (у вигляді 13,870 мг амлодипіну бесилату);

допомiжнi речовини:

ядро= : целюлоза мікрокристалічна (тип 102), карбонат кальцію 90SE, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоз= а, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

плівкова оболонка: таблетки по 5 мг/1,25 мг/5 мг та 10 м= г/2,5 мг/10 мг: Опадрі QX 321A 180025 біла:<= /span> щеплений співполімер полівінілового спирту макроголу (E 1209),= тальк (E 553b), титану діоксид (Е 171), гліцерин монокаприлокапрат (тип I) (E 471), полівініловий спирт       = (E 1203);

таблетки по 5 мг/1,25 мг/10 мг та 10 мг/2,5 мг/5 мг: Опадрі QX 321A 270010 бежева: щеплений співполімер полівінілового спирту макроголу (E 1209), тальк (E 553b), титану діоксид (Е 171), гліцерин монокаприлокапрат (тип I) (E 471), полівініловий спирт (<= span style=3D'mso-bookmark:_Hlk197351403'>E 1203), заліза оксид жовтий (Е 172= ), заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетк= и, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Таблетки, по 5 мг/1,25 мг/5 мг: Білі, продовгуваті таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «TEV» з одного боку та «2» з іншого боку.

таблетки по 5 мг/1,25 мг/10 мг: Світло-бежеві= круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «TEV» з одного боку та «3= » з іншого боку.

таблетки по 10 мг/2,5 мг/5 мг: Світло-бежеві<= /span>, продовгуваті таблетки= , вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «TEV» з одного боку та = «4» з іншого боку.

таблетки по 10 мг/2,5 мг/10 мг: Білі, круглі таблетки,= вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «TEV» з одного боку та «= 5» з іншого боку.

&nbs= p;

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на серцево-судинну систему. Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систе= му. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), інші комбінації. Периндоприл, амлодипін та індапамід.

Код АТХ С= 09В Х01.

Фармакологі= чні властивості

Фармакодинаміка

П= олтріо — це комбінація трьох антигіпертензивних компонентів, механізми дії яких доповнюють один одного при контролюванні артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Периндоприл — інгібітор ангіотензинперетворюваль= ного ферменту (АПФ), індапамід — сульфонамiдний діуретик, амлодипін — інгібітор потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів.

Фармакологічна дія лікарсько= го засобу Полтріо зумовлена властивостями кожного з компонентів окремо. Крім т= ого, комбінація периндоприлу/індапаміду спричиняє адитивний синергізм антигіпертензивного ефекту двох компонент= ів.

Механізм дії

Периндоприл — інгібітор АПФ. Ангіотензинперетворюв= альний фермент перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (судинозвужувальну субстанцію), додатково стимулює секрецію альдостерону корою надниркових зал= оз та розпад брадикініну (вазодилататорної субстанції) до неактивних гептапептидів. Внаслідок інгібування АПФ відбувається зниження секреції альдостерону; підвищення активності реніну у плазмі крові без негативного впливу альдостерону; зменшення загального периферичного опору судин завдяки переважному впливу на судини м’язів та нирок, при цьому не спостерігається затримки води і солей або рефлекторної тахікардії, навіть у разі тривалого лікування.
П= ериндоприл знижує артеріальний тиск також у пацієнтів з нормальним та низьким рівнем реніну у плазмі крові.

П= ериндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти неактивні.=

П= ериндоприл полегшує роботу серця внаслідок вазодилататорної дії на вени (можливо, через зміни у метаболізмі простагландинів), що зменшує переднавантаження на серце= та через зниження загального опору периферичних судин зменшує постнавантаження= на серце.

Д= ослідження, проведені за участю пацієнтів із серцевою недостатністю, довели, що застосування периндоприлу знижує тиск наповнення лівого та правого шлуночкі= в; знижує загальний опір периферичних судин; збільшує серцевий викид та покращ= ує серцевий індекс; збільшує регіонарний кровообіг у м’язах.=

О= крім того, значно покращуються показники результатів тестів із фізичним навантаженням.

Індапамід є сульфонамiдною похідною з індоловим кільцем, фармакологiчно спорідненою= з групою тiазидних діуретиків. Індапамiд інгібує реабсорбцію натрію у кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у се= чу та меншою мірою — екскрецію калію та магнію, збільшуючи таким чином діурез.= Цей механізм забезпечує антигіпертензивну дію.

Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів а= бо антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин м’язів міокарда і гладких м’язів судин.

Фармакодинамічні ефекти

Периндоприл/індапамід. Комбінація периндоприлу/індапаміду знижує систолічний та діастолічний тиск у пацієнтів будь-якого віку з артеріальною гіпертензією як у горизонта= льному, так і у вертикальному положенні. Антигіпертензивна дія препарату є дозозалежною. Під час клінічних досліджень доведено, що одночасне призначен= ня периндоприлу та індапаміду спричиняє синергічну антигіпертензивну дію порів= няно з ефектом цих препаратів при застосуванні окремо.

Периндоприл ефективно знижує артеріальни= й тиск при артеріальній гіпертензії будь-якого ступеня: легкій, помірній та тяжкій. Зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається = як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні. Максимальний антигіпертен= зивний ефект розвивається через 4–6 годин після прийому разової дози та зберігаєть= ся більше 24 годин. Периндоприл має високий рівень остаточного блокування АПФ (приблизно 80 %) через 24 години після застосування.

У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілак= сії.

Припинення терапії не супроводжується ефектом скасування.=

Периндоприл має судинорозширювальні властивості, відновлює еластичні= сть великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни у резистентності артерій = та зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Внаслідок додавання у разі потреби тіазидного діуретика розвивається додатковий синергізм.
Комбінація інгібітора АПФ та тіазидного діуретика знижує ризик виникнення гіпокаліємії, що може виникнути у разі призначення діуретика як монотерапії.

Індапамід. Антигіпертензивна дія індапаміду, що застосовується як монотерапія, триває 24 години. Цей ефект проявляється у дозах, в яких діуретичні властивості є мінімальними.

Антигіпертензивна дія індапаміду пов’язана з покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного оп= ору судин.

Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози антигіпертензивний ефект тіазидн= их та тіазидоподібних діуретиків досягає рівня плато, тоді як кількість небажа= них ефектів зростає. Якщо лікування неефективне, не слід збільшувати дозу препарату.

Крім того, як показано у ході досліджень різної тривалості (короткоч= асної, середньої та довгої) за участю пацієнтів із артеріальною гіпертензією, індапамід не впливає на метаболізм лiпiдiв (тригліцеридів, ліпопротеїнів низької і високої щільності) і не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.

Амлодипін. Механізм антигіпертензивного= ефекту амлодипіну зумовлений прямою релаксаційною дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії, повністю не визначений, але відомо, що препарат сприяє зниженню загальної ішемії навантаження завдяки таким двом діям:

·    амлодипін розширює периферич= ні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаженн= я); оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зменшення навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні;

·    амлодипін частково сприяє ро= зширенню головних коронарних артерій та артеріол як у незмінених, так і в ішемізован= их зонах міокарда; така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хво= рих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала, або варіантна стенокардія).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у горизонтальному, так і у вертикальному положенні. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричи= няє гострої гіпотензії.

З призначенням амлодипіну не пов’язані негативні метаболічні прояви = або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам= з астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Фармакокінетика

Призначення периндоприлу/індапаміду та амлодипіну у фіксованій комбінації не змінює їхніх фармакокінетичних властивостей порівняно із їх застосуванням як монопрепаратів.

Периндоприл. Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація досягається через= 1 годину (периндоприл є проліками, а периндоприлат — активним метаболітом). Період напіввиведення периндоприлу з плазми крові становить 1 годину. До кровообігу потрапляє 27 % прий= нятої дози периндоприлу у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім актив= ного периндоприлату, периндоприл утворює ще 5 неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3–4 години.

О= скільки прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, а отже зменшується і його біодоступність, периндоприлу аргінін рекомендується прий= мати перорально в одноразовій добовій дозі вранці перед їдою. Існує лінійний взаємозв’язок між дозою периндоприлу і його концентрацією у плазмі крові.

О= б’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язув= ання периндоприлату з білками плазми становить 20 %, в основному з ангіотензинперетворювальним ферментом, і є дозозалежним. Периндоприлат виводиться із сечею, період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стан рівноваги досягається через 4 доби.=

В= иведення периндоприлату зменшується у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів із серц= евою або нирковою недостатністю. Пацієнтам із нирковою недостатністю слід адапту= вати дозу залежно від ступеня порушення функції нирок (кліренсу креатиніну).

П= ериндоприлат виводиться із кровообігу шляхом діалізу, його кліренс становить 70 мл/хв.

Ф= армакокінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс основ= ної молекули знижується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється,= не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» й «Особливості застосування»).

Індапамід швидко та повністю всмоктуєт= ься у травному тракті. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається прибли= зно через 1 годину після перорального прийому. Зв’язування з протеїнами плазми = крові — 79 %. Період напіввиведення становить від 14 до 24 годин (у середньому 18 годин). Повторний прийом не спричиняє кумуляції.

Індапамід виводиться головним чином із сечею (70 % дози) та фекаліями (22 %) у вигляді неактивних метаболітів. У пацієнтів з нирковою недостатніс= тю фармакокінетичні параметри не змінюються.

Амлодипін. При застосуванні у терапевт= ичних дозах перорально амлодипін добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6–12 годин після прийому. Абсолютна біодоступніс= ть становить від 64 до 80 %. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro продемонстрували, що близько 97,5 % амлодипіну, що циркулює в плазмі крові, зв’язується з білками плазми. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Період напіввиведення амлодипіну із плазми крові становить приблизно              35–50 годин, що дає змогу призначати пре= парат один раз на добу. Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 60 % метаболітів виводиться із сечею, а = 10 % — у незміненому вигляді.

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові в осіб літнього віку та молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього = віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення показника AUC і періоду напіввиведення. Підвищення показника AUC= та часу напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відпові= дало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів.

Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінков= ою недостатністю кліренс амлодипіну знижується — це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40–60 %.

Клінічні характеристики

Показання.<= /span> Л= ікарський засіб Полтріо показаний для лікува= ння артеріальної гіпертензії у пацієнтів, яким потрібне лікування периндоприлом, індапамідом та амлодипіном у дозах, наявних у фіксованій комбінації.=

=

Протипоказа= ння

-      = Перебування на гемодіалізі;

-      = нелікована декомпенсована серцева недостатність;

-      = порушення функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв);

-      = порушення функції нирок помірного ступеня (кліренс креатиніну нижче 60 мл/хв) — стосу= ється доз лікарського засобу Полтріо 10 мг / 2,5 мг / 5 мг і 10 мг /&nb= sp;2,5 мг / 10 мг;

-      = підвищена чутливість до діючих речовин, інших сульфонамідних препаратів, похідних дигідропіридину, будь-якого іншого інгібітора АПФ або до будь-яких допоміжн= их речовин, зазначених у розділі «Склад»;

-      = вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

-      = ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»);

-      = вроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;

-&nb= sp;       печінкова енцефалопатія;

-&nb= sp;       тяжке порушення функції печінки;

-&nb= sp;       гіпокаліємія;

-&nb= sp;       тяжка артеріальна гіпотензія;

-&nb= sp;       шок, зокрема кардіогенний шок;

-&nb= sp;       обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня);

-&nb= sp;       серцева недостатність з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда= ;

-&nb= sp;       одночасне застосування з лікарськими засобами, що містять діючу речовину аліскірен, у разі наявності у пацієнта цукрового діабету або ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл / хв / 1,73 м²) (ди= в. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засоба= ми та інші види взаємодій»);

-&nb= sp;       одночасне застосування із сакубітрилом/валсартаном. Застосування лікарського засобу Полтріоне можна розпочинати раніше ніж через 36 годин після при= йому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-&nb= sp;       екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви= ди взаємодій»);

-      = значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої н= ирки (див. розділ «Особливості застосування»).

&nbs= p;

Взаємодія з= іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Д= ані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом застосування комбін= ації інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоці= юється з високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівнян= о із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» й «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що підвищують р= изик розвитку ангіоневротичного набряку. <= /i>Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки це підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипок= азання» та «Особливості застосування»). Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому оста= нньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж чер= ез 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

О= дночасне застосування ін= гібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) та гліптинами (наприклад лінагліптином, саксагліптином, ситагліптином, вілдагліптином) пі= двищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські з= асоби, що викликають гіперкаліємію. Рівень калі= ю в сироватці крові зазвичай залишається в межах норми, але у деяких пацієнтів,= які застосовують лікарський засіб Полтріо, може виникнути гіперкаліємія.= Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів мож= уть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калієзбережні діур= етики (наприк= лад спіронолактон, триамтерен або амілорид), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотен= зину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі= як циклоспорин або такролімус, триметоприм та котримоксазол [триметопри= м/сульфаметоксазол] (відомо, що триметоприм діє як калієзбережний діуретик амілорид). Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії. Тому одночасне застосування лікарського засобу Полтріо з вищезазначеними препа= ратами не рекомендовано. Якщо призначено таке одночасне застосування, слід дотримуватися обережності та проводити частий контроль рівня калію у сирова= тці крові.

Одночасне застосування протипоказано <= /span>(див. розділ «Протипоказання= »)

Аліскірен: у пацієнтів із цукровим діа= бетом або з порушенням функції нирок спостерігається підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, а також зростання кардіоваскулярної захворюваності і смертності.

Екстракорпоральні методи лікування: мет= оди, що передбачають контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діал= із або гемофільтрація із використанням певних мембран із високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату, асоціюються з підвищеним риз= иком розвитку анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

= Одночасне застосування не рекомендовано

Периндоприл/ін= дапамід

Повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та зростання його токсичності при одночасному прийомі літію= та інгібіторів АПФ. Одночасний прийом периндоприлу разом із індапамідом та препаратами літію не рекомендується. О= днак якщо доведено необхідність такої комбінації, слід ретельно контролювати концентрацію літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування= »).

Периндоприл

Аліскірен: як у пацієнтів із цукровим діабетом а= бо порушенням функції нирок, так і в інших категорій пацієнтів, застосування аліскірену супроводжується підвищеним ризиком виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, а також зростанням кардіоваскулярної захворюванос= ті і смертності (див. розділ «Особливості застосування»).

З опублікованих даних відомо, що у пацієнтів зі встановленим атероск= лерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (зокрема гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають = на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Застосування подвійної блокади (т= обто комбінація інгібітора АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) можли= ве тільки в окремих випадках за умови= ретельного контролю функції нирок, рівня калію та артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Естрамустин: підвищення ризику виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема). <= /p>
Калієзбережні препарати (наприклад триамтерен, амілорид тощо), солі калію: виникнення гіперкаліємії (потенційно летальної), особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасно= го застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак якщо одночасне призначення цих речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль рівня калію у сироватці крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. нижче «Одночасне застосування, яке потребує особливої уваги».

Амлодипін=

Дантролен (інфузія): у дослідженнях на тваринах спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальним наслідком та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією після внутрішньовенно= го застосування верапамілу та дантролену. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам із встановленою або підозрюваною злоякісною гіпертермією.

Грейпфрути або грейпфрутовий сік: у деяких пацієнтів можливе підвищення біодоступності амлодипіну, внаслідок чого відбувається посилення гіпотензивного ефекту.

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги

Периндоприл/ін= дапамід

Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Пот= рібно контролювати артеріальний тиск і в разі необхідності коригувати дозу антигіпертензивного засобу.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ= ), зокрема великі дози ацетилсаліцилової кислоти. Коли інгібітори АПФ призначають одноч= асно з НПЗЗ, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні НПЗЗ, можливе послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗЗ підвищує ризик погіршення функції нирок, у тому числі розвитку гострої нирк= ової недостатності, та підвищення рівня калію у сироватці, особливо у пацієнтів з ослабленою функцію нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку.= Необхідно відновити водний баланс у пацієнта та розглянути доцільність контролю функц= ії нирок після початку супутньої терапії та при подальшому лікуванні.

Периндоприл

Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Вірогідніше цей феномен може виника= ти протягом перших тижнів комбінованого лікування та у разі порушення функції нирок.

У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у пацієнтів із порушенн= ям водно-електролітного обміну, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки скасуванню діуретика, підвищенню об’єму циркулююч= ої крові, споживанню солі перед початком терапії периндоприлом, яке слід розпочинати з низьких доз з поступовим підвищенням. При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатні= сть води/електролітів, його необхідно скасувати перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з ча= сом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на фоні прийому діуретика прийом інгібітора = АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо після зниження дози діуретика.= У будь-якому разі необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калієзбережні діуретики (еплеренон, сп= іронолактон). При одночасному застосуванні еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низьки= ми дозами інгібіторів АПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ–ІV функціональних класів за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціац= ії (NYHA) і фракцією викиду < 40 %, які раніше приймали інгібітори АПФ та петльові діуретики, існує ризик виникнення гіперкаліємії, потенційно леталь= ної, особливо у разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації. Перед початком застосування такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево протягом першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Індапамід

Через ризик виникнення гіпокаліємії індапамід слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, що можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (torsades de pointe= s), зокрема з такими:

·   антиаритмічні препарати клас= у Іа (наприклад квінідин, гідроквінідин, дизопірамід);

·   антиаритмічні препарати клас= у III (наприклад аміодарон, дофетилід, ібутилід, бретиліум, соталол);<= /span>

·   деякі антипсихотичні засоби: фенотіазини (наприклад хлорпромази= н, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (наприкл= ад амісульпірид, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (наприклад дроперидол, галоперидол), інші антипсихотичні засоби (наприклад пімозид);

·   інші препарати, наприклад: б= епридил, сизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спарфлоксацин, вінкамін внутрішньовенно, метадо= н, астемізол, терфенадин.

Слід запобігати зниженню рівня калію у сироватці крові, у разі потре= би коригувати його та контролювати QT-інтервал.

Амфотерицин В внутрішньовенно, глюко- = та мінералокортикоїди (системної дії), тетракозактид, проносні препарати (що стимулюють перистальтику) підвищують ризик зниження калію у сироватці (адитивний ефект). Необхідно контролювати вміст калію у сироватці крові та коригувати його за потреби, зокрема при одночасному прийомі із серцевими глікозидами. Рекомендується застосовувати проносні препарати, які не стимулюють перистальтику.

Серцеві глікозиди

Гіпокаліємія та/або гіпомагніємія сприяє токсичній дії наперстянки. = Рекомендується проводити моніторинг рівня калію, магнію у плазмі крові та ЕКГ-контроль та у разі необхідності коригувати лікування.

Алопуринол. Одночасне застосування з індапамідом = підвищує ризик виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.<= /p>
Амлодипін

При одночасному застосуванні з індукторами CYP3A4 концентрація амлодипіну у плазмі крові може змінюватися. Тому слід контролювати артеріал= ьний тиск та проводити корекцію дози під час та після одночасного застосування з індукторами CYP3A4, зокрема з індукторами сильної дії CYP3A4 (наприклад рифампіцин, звіробій [Hypericum perforatum]).

Одночасне застосування амлодипіну з інгібіторами CYP3A4 сильн= ої або помірної дії (інгібіторами про= теаз, азольними протигрибковими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити значне підвищен= ня концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних з= мін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках може = бути необхідним клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.

Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії у пацієнтів, які прийма= ють кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким пацієнтам рекомендовано ретельне спостереження.

Одночасне застосування, яке потребує уваги

Периндоприл/індапамід/амлодипін

Іміпраміноподібні (трициклічні) антидепресанти, нейролептики підвищують антигіпертензивну дію та р= изик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

З= астосування інших антигіпертензивних препаратів може спричинити додаткове знижен= ня артеріального тиску.

Кортикостероїди, тетракозактид.= Послаблення антигіпертензив= ного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами).<= /p>
Периндоприл

Антигіпертензивні засоби та вазодилата= тори: одночасне застосування з ні= трогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Алопуринол, цитостатики, імуносупресив= ні засоби, системні кортикостероїди або прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами= АПФ збільшує ризик виникнення лейкопенії.

Інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивну дію деяких препарат= ів для анестезії.

Діуретики (тіазидні та петльові): попереднє лікування високим= и дозами діуретиків може спричинити зневоднення, що збільшує ризик гіпотензії на поч= атку терапії периндоприлом.

Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну д= ію інгібіторів АПФ.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, зокрема периндоприлу, = та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) зрідка повідомля= лося про реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (симпто= ми: почервоніння обличчя (припливи), нудота, блювання та гіпотензія).

Індапамід

Метформін може спричинити молочнокислий ацидоз внаслідок розвитку функціональної ниркової недостатності, пов’язаної з прий= омом діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків= та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

У разі дегідратації, пов’язаної із застосуванням діуретиків, зростає ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні великих доз йодоконтрастних засобів. До прийому останніх потрібно відновити водний баланс.

Солі кальцію: існує ризик виникнення гіперкальціємі= ї у зв’язку зі зниженням елімінації кальцію в сечу.

Циклоспорин: існує ризик підвищення рівня креатині= ну без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину, навіть якщо немає дефіциту води= та натрію.

Амлодипін=

У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Такролімус: існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі крові у разі одночасного застосування з амлодипіном. Д= ля уникнення токсичності такролімусу при супутньому застосуванні з амлодипіном= потрібно контролювати його рівень у плазмі крові та у разі необхідності коригувати й= ого дозу.

Інгібітори механістичної мішені рапамі= цину (mTOR). Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CY= P3A. Амлодипін належить до інгібіторів CYP3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може посилювати вплив останніх.<= o:p>

Циклоспорин: дослідження взаємодії циклоспорину й амлодипіну у здорових добровольців або в інших популяціях, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, у яких відзначалося збільшення колива= ння мінімальної концентрації циклоспорину (в середньому від 0 до 40 %), не проводилися. У пацієнтів після трансплантації нирки, які застосовують амлодипін, слід контролювати рівень циклоспорину в крові та у разі необхідн= ості знизити його дозу.

Застосування амлодипіну в дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг = симвастатину призвело до 77 %-го збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом як монотерапії. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід обмежити = дозу симвастатину до 20 мг на добу.

&nbs= p;

Особливості= застосування

Усі описані нижче особливості застосування окремих компонентів препарату стосуються так= ож фіксованої комбінації лікарського засобу Полтріо.<= /p>
Літій. Одночасне застосування літію і комбін= ації периндоприлу/індапаміду зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують дані, що одночасний прийом ін= гібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (зокрема гос= трої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС шляхом застосування комбінації інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокато= ри рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Калієзбережні препарати, харчові добав= ки, що містять калій, або замінники солі з калієм. Одночасне застосування периндоприлу з = калієзбережними препаратами або харчовими добавками, що містять калій, або замінника= ми солі з калієм зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопе= нія/анемія. У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок за відсутності факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторі= в, особливо якщо є порушення функції нирок. У декого з таких пацієнтів відзнач= ався розвиток серйозних інфекційних захворювань, в декількох випадках — резистен= тних до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі призначення периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у кро= ві. Окрім того, пацієнтів слід проінформувати про необхідність повідомляти свого лікаря про будь-який прояв інфекційного захворювання (наприклад біль у горл= і, підвищення температури тіла) (див. розділ «Побічні реакції»).

Реноваскулярна гіпертензія.= У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом арте= рії єдиної функціонуючої нирки під час лікування інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. ро= зділ «Протипоказання»). Застосування діуретиків може бути додатковим фактором ри= зику. Зниження функції нирок може проявлятися= лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів з однобічним стенозом ниркової артерії.

Гіперчутливість / ангіоневротичний наб= ряк. Під= час застосування інгібіторів АПФ, зокрема периндоприлу, повідомлялося про рідкі= сні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це явище може виникнути будь-коли під час лікування.=

У таких випадках потрібно терміново припинити прийом периндоприлу та встановити належний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомі= в. У разі розповсюдження набряку лише у ділянці обличчя та губ стан пацієнта зазвичай покращується без терапії, а для послаблення симптомів може бути корисним призначення антигістамінних препаратів.

Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до летального наслідку. Якщо набряк розповсюджується на язик, гол= осову щілину або гортань з імовірністю виникнення обструкції дихальних шляхів, терміново необхідна невідкладна терапія, яка може включати підшкірне введен= ня розчину епінефрину 1:1000 (0,3–0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Повідомлялося, що в осіб негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку порівняно з пацієнтами інш= их рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’яза= ний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик його виникнення під час прийому інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ траплялися рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку. У таких паціє= нтів з’являвся абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); у деяких= із цих випадків попереднього ангіоневротичного набряку обличчя не спостерігало= ся, а рівень С1-естерази був у межах норми. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку було встановлено під час комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Після скасування інгібітора АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференційної діагностики абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати ймовірність виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку.

Одночасне застосування периндоприлу із сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (ди= в. розділ «Протипоказання»).

Р= озпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше н= іж через        36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

О= дночасне застосування інгібіторів АПФ з інгібіторами нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад рацекадотрилом), інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) та гліптинами (наприклад лінагліптином, саксагліптином, ситагліптином, вілдагліптином) підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Слід з обережністю розпочина= ти лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад сиролімусом, еверолі= мусом, темсиролімусом) та гліптинами (наприклад лінагліптином, саксагліптином, ситагліптином, вілдагліптином) пацієнтам, які вже застосовують інгібітори А= ПФ.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізувальної терапії. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожували життю, у пацієн= тів під час прийому інгібіторів АПФ у ході десенсибілізувального лікування преп= аратами, які містять отруту комах (бджіл, ос). Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю пацієнтам з алергією після проведення десенсибілізації та уника= ти їх призначення під час імунотерапії засобами, що містять отруйні речовини тваринного походження.

П= роте у пацієнтів, що потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізувальної терапії, таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припинити застосування інгібітора АПФ щонайменше за 24 години до проведення десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції під час плазмаф= ерезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ). Зрідка у пацієнтів, що приймали інгіб= ітори АПФ під час проведення плазмаферезу ЛНЩ з використанням декстрансульфату, виникали небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку останніх мож= на уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ.

Пацієнти на гемодіалізі. Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, що перебували на гемодіаліз= і з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад AN 69^{®<=
/sup>)
і приймали інгібітори АПФ. Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип
діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних препаратів. =}

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіпера= льдостеронізмом здебільшого не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати цей лікарський засіб не рекомендується.<= /o:p>

Вагітність. Інгібітори АПФ не слід приз= начати під час вагітності. Якщо продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнток, які планують вагітність, потрібно перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати з підтвердженою безпекою при застосуванні у період вагітності. Якщо було діагностовано вагітність, лікув= ання інгібітором АПФ слід негайно припинити та у разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним (див. розділи «Протипоказання» та «Застосуван= ня у період вагітності або годування груддю»).

Печінкова енцефалопатія. У пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків, особливо у разі дисбал= ансу електролітів, може спричинити виникнення печінкової енцефалопатії, яка може прогресувати до коми. У такому разі застосування діуретиків слід негайно припинити.
Фотосенсибілізація. Повідомлялося про випадки р= еакцій фотосенсибілізації у пацієнтів, що приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. За необхідності відновлення прийому діуретиків слід захистити вразливі ділянки від сонця або джерел штучного ультрафіолету.

Функція нирок. Пацієнтам із порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане. Пацієнтам з п= орушенням функції нирок помірного ступеня (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) протипоказана терапія комбінацією периндоприлу/індапаміду в дозах 10 мг / 2= ,5 мг (тобто лікарським засобом Полтріо, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по= 10 мг / 2,5 мг / 5 мг та 10 мг / 2,5 мг / 10 мг). Якщо у деяких паціє= нтів з артеріальною гіпертензію без наявних ознак ураження нирок результати лабораторних досліджень крові демонструють ознаки функціональної ниркової недостатності, лікування препаратом слід припинити; можливе відновлення лікування у меншій дозі або лише однією з його складових. У таких пацієнтів необхідно проводити частий контроль рівня калію та креатиніну: через 2 тижні від початку лікування та згодом кожні два місяці у період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігалися переважно у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або порушенням функц= ії нирок, зокрема зі стенозом ниркової артерії.

Цю комбінацію не рекомендується застосовувати пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.<= o:p>

У пацієнтів із серцевою недостатністю, водно-електролітним дисбаланс= ом та іншими факторами, що сприяють активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності. Значна стимуляція цієї системи спостерігалася переважно у зв’язку з дією периндоприлу за умов вираженого дефіциту води та електролітів (сувора безсольова дієта або тривале лікування діуретиками), у пацієнтів з початково низьким артеріальним тиском, у разі стенозу ниркових артерій, застійної серцевої недостатності або у пацієнтів із цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом.

Блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи інгібітором АПФ, особливо під час першого прийому та протягом перших двох тижнів лікування, = може спричинити різке зниження артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну у плазмі крові, що демонструє наявність функціональної ниркової недостатності. Ці реакції можуть мати гострий початок і дуже рідко можуть з’являтися на будь-якому етапі терапії. У таких випадках лікування слід розпочинати з більш низької дози з поступовим= її підвищенням. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до інфарк= ту міокарда або інсульту.

Тіазидні та тіазидоподібні діуретики демонструють найбільшу ефективність, якщо немає порушень функції нирок або порушення є незначними (рівень креатиніну приблизно нижче 25 мг/л, тобто 220 μмоль/л, у дорослих).

У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну плазми крові має відпові= дати віку, масі тіла та статі. Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок прийому діуретиків на початку лікування, призводить до зниження гломерулярної фільтрації. Внаслідок цього можливе підвищення рівня сечовини= та креатиніну у крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не= має негативних наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може поси= лити вже наявне порушення функції нирок.

Пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушень функцій нирок.

Дослідження застосування фіксованої комбінації Полтріопа= цієнтам з нирковою дисфункцією не проводилися. Для пацієнтів з порушенням функції н= ирок дозування фіксованої комбінації Полтріомає відповідати окремо підібраним дозам монокомпонентів.

Гіпотензія, дефіцит води та електролітів. Існує ризик раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів із дефіцитом натрію (зокрема у пацієнтів зі стенозом ниркових артерій). Тому необхідний систематичний моніторінг щодо клінічних ознак дефіциту води та електролітів, що може виникнути на тлі інтеркурентного блювання або діареї.= У таких пацієнтів слід регулярно контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

У разі виникнення вираженої гіпотензії може бути потрібне внутрішньо= венне введення ізотонічного розчину хлориду натрію. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення об’єму циркулюючої крові (ОЦК) та нормалізації артеріального тиску лікування може = бути розпочате з нижчої дози або одним із компонентів лікарського засобу.

С= початку зниження концентрації натрію може бути безсимптомним, тому дуже важливо регулярно проводити лабораторний моніторинг цього показника. Більш частий контроль потрібен для пацієнтів літнього віку та пацієнтів із цирозом печін= ки (див. розділи «Побічні реакції» і «Передозування»).

Б= удь-яке лікування діуретиками може спричинити гіпонатріємію, іноді з дуже серйозними наслідками. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може призвести до дегідратації та ортостатичної артеріальної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу; частота та вираженість цього ефекту незначні.

Рівень калію. Ліку= вання комбінацією індапаміду з периндоприлом та амлодипіном не виключає ймовірнос= ті виникнення гіпокаліємії, зокрема у пацієнтів із цукровим діабетом або нирко= вою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного препара= ту разом із діуретиком, слід регулярно проводити моніторинг рівня калію плазми крові.

У деяких пацієнтів на тлі пр= ийому інгібіторів АПФ, зокрема периндоприлу, відзначалося підвищення концентрації калію у плазмі крові. Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскіль= ки пригнічують вивільнення альдостерону. У пацієнтів із нормальною функцією ни= рок цей ефект зазвичай незначний. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать: ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік понад 70 рок= ів, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калієзбережних діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду= ), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; прийом ін= ших препаратів, які викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад гепарину, котримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол), і особливо антагоністів альдостерону або блокаторів рецепторів ангіотензину. Застосування харчових добавок, що містя= ть калій, калієзбережних діуретиків або замінників солі з калієм також може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці, особливо у пацієн= тів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйоз= них, іноді летальних, аритмій. Пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ, слід з обережністю застосовувати калієзбережні діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину, а також слід проводити моніторинг рівня калію у сироватці кро= ві та моніторинг функції нирок. Якщо одночасний прийом периндоприлу та будь-як= ої з вищезазначених речовин вважається доцільним, їх слід застосовувати з обережністю, часто контролюючи рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Зниження рівня калію при гіп= окаліємії є основним ризиком у разі застосування тіазидних та тіазидоподібних діурети= ків. Гіпокаліємія може спричинити м’язові розлади. Відомо про випадки виявлення = рабдоміолізу, переважно із супутньою тяжкою гіпокаліємією. Потрібно запобігати зниженню рівня кал= ію (< 3,4 ммоль/л) у пацієнтів з високим ступенем ризику (пацієнти літнього віку та/або пацієнти, що недостатньо харчуються, незалежно від того, прийма= ють вони багато медикаментів чи ні, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжуєт= ься набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою серця та пацієнти із серцевою недостатністю). У разі виникнення гіпокаліємії підвищуються кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення порушень ритму. Пацієнти, які мають подовжений інтервал QT вродженого або ятрогенного генез= у, також належать до групи ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть зумо= влювати розвиток тяжких порушень серцевого ритму, в тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути летальною. <= /span>

У всіх цих випадках необхідний більш частий контроль рівня калію у сироватці крові. Перше визначення цього показника слід зробити протягом пер= шого тижня лікування.

У разі зниження рівня калію у сироватці крові необхідна його корекці= я. Гіпокаліємія, виявлена у зв’язку з низьк= ою концентрацією магнію в сироватці крові, може бути рефрактерною до лікування= , якщо не проводиться корекція рівня магнію в сироватці крові.
Рівень кальцію. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики = можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею і спричиняти незначне тимчасове підвищення рівня кальцію у плазмі. Значно підвищені рівні кальцію можуть бу= ти наслідком попередньо не діагностованого гіперпаратиреоїдизму. У таких випад= ках лікування слід припинити до обстеження функції паратиреоїдних залоз (див. розділ «Побічні реакції»).

Рівень магнію. Було показано, що тіазидні та тіазид= оподібні діуретики, зокрема індапамід, збільшують екскрецію магнію з сечею, що може спричинити гіпомагніємію (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засо= бами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»).

Реноваскулярна гіпертензія.= Лікуванням реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Однак для пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, які чекають на операцію, або у разі неможливості такої операц= ії можуть бути корисними інгібітори АПФ.

Якщо лікарський засіб Полтріопризначений пацієнтам із діагностованим стенозом ниркової артерії або підозрою на нього, терапію слід розпочинати в умовах стаціонару з низьких доз, при цьому контролюючи функцію нирок та рівень калію. У деяких пацієнтів спостерігався розвиток функціонал= ьної ниркової недостатності, яка була оборотною після припинення лікування.=

Кашель. Повідомлялося про виникнення сухого к= ашлю на тлі лікування інгібіторами АПФ. Цей кашель є тривалим і припиняється піс= ля скасування препарату. У разі виникнення цього симптому слід брати до уваги ятрогенну етіологію кашлю. Якщо перевага все ще надається терапії інгібітором АПФ, мо= жна розглянути питання про продовження терапії.

Атеросклероз. Ризик виникнення гіпотензії= є у всіх пацієнтів, але з особливою обережністю слід призначати периндоприл пацієнтам з ішемічною хворобою серця або з недостатністю церебрального кровообігу. У таких випадках лікування слід починати з низької дози.

Гіпертонічний криз. Безпека та ефективність застосування = амлодипіну пацієнтам у стані гіпертонічного кризу не вивчалися.

Серцева недостатність / серцева недостатність тяжкого ступеня. Пацієнтам із серцевою недостатністю амлодипін слід призначати з обережністю. У довготривалому плацебоконтрольованому дослідженні за участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (ІІІ, IV клас за класифікацією NYHA) частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку лег= ень при застосуванні амлодипіну була вищою порівняно із плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, тому що вони підвищують ризик виникнення кардіоваскулярних ускладнень та летального наслідку.

Пацієнтам із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (IV ступінь) лік= ування необхідно розпочинати під наглядом лікаря зі зниженої початкової дози. Лікування β-блокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та коронарною недостатністю не слід припиняти: інгібітор АПФ додають до β-блокатора.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-language:EN-GB'>Стеноз аортального або мітра= льного клапанів / гіпертрофічна кардіоміопатія. Необхідно з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з обструкцією виходу з лівого шлуночка.

Пацієнти із цукровим діабетом.<= /u> У пацієнтів з інсулінозалеж= ним цукровим діабетом (через тенденцію до спонтанного підвищення рівня калію) лікування слід розпочинати під медичним наглядом зі зниженої початкової доз= и.

У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижуваль= ні засоби або отримують інсулін, потрібно ретельно контролювати рівень глюкози= у крові, особливо протягом першого місяця терапії інгібітором АПФ.=

У хворих на цукровий діабет важливо контролювати рівень глюкози у кр= ові, надто коли рівень калію знижений.

Расові особливості. Пер= индоприл, як і інші інгібітори АПФ, ймовірно, менш ефективно знижує артеріальний тиск= у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Хірургічне втручання / анестезія. Інгібітори АПФ можуть викли= кати гіпотензію при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестети= ка, який призводить до зниження артеріального тиску. Тому при лікуванні інгібіторами АПФ тривалої дії, такими як периндоприл, рекомендовано по можливості припинити застосування препарату за одну добу до хірургічного втручання.

Порушення функції печінки. Рідко прийом інгібіторів АПФ пов’язаний із синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці та розвивається у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких на тлі прий= ому інгібітору АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рі= вня печінкових ензимів, слід припинити прийом інгібітора АПФ та пройти відповід= не медичне обстеження й лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів із порушенням функції печінки спостерігаються подовжений період напіввиведення амлодипіну та більш високе значення AUC; рекомендацій щодо дозування немає. Лікування амлодипіном слід розпочинати з найнижчих до= з, дотримуючись обережності на початку терапії та під час підвищення доз. Пацієнтам із порушенням функції печінки тяжкого ступеня можуть бути потрібні поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.

Дослідження застосування фіксованої комбінації Полтріо пацієнтам з дисфункцією печінки не проводилися. Оскільки відомо про ефект окремих компонентів фіксованої комбінації Полтріо, лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня і має застосовуватис= я з обережністю при порушеннях функції печінки легкого та помірного ступеня.

Сечова кислота. У пацієнтів з підвищеним рі= внем сечової кислоти може спостерігатися тенденція до збільшення кількості напад= ів подагри.

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-language:EN-GB'>Пацієнти літнього віку. Перед початком лікування сл= ід перевірити функцію нирок та рівень калію. Для зниження ризику виникнення ра= птової гіпотензії, особливо за наявності дефіциту води або електролітів, початкову дозу коригують залежно від відповіді артеріального тиску на лікування. Підвищувати дози пацієнтам літнього віку слід з обережністю (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Фармакокінетика»).

Хоріоїдальний випіт, гостра = міопія (короткозорість) та вторинна закритокутова глаукома. Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією, та гост= ру закритокутову глаукому. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в оці і здебільшого виникають протягом декількох годин або ти= жнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома = може призвести до необоротної втрати зору. Основне лікування — це якнайшвидше пр= ипинити застосування лікарського засобу. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Вплив на результат антидопінгового тесту. Спортсменам слід звернути увагу на те, що цей лікарський засіб міст= ить діючу речовину, яка може давати позитивний результат антидопінгового тесту.=

<= span lang=3DUK style=3D'mso-fareast-language:EN-GB'>Вміст натрію. Полтріо містить менше 1 мм= оль натрію (23 мг) на таблетку, тобто майже вільний від натрію.

<= /o:p>

Застосування у період вагітності або годування груд= дю

Вагітність

Лікарський засіб Полтріо протипоказаний під час вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Периндоприл. <= /span>Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час вагітності. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнен= ня тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності неостаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Лікарськ= ий засіб протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнток, = які планують вагітність, необхідно перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, безпека застосування яких у період вагітності підтверджена. Якщо= вагітність настає під час лікування інгібітором АПФ, його застосування необхідно негай= но припинити і замінити іншим альтернативним лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності пов’я= заний із фетотоксичністю (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення формува= ння кісткової тканини черепа) та неонатальною токсичністю (ниркова недостатніст= ь, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Я= кщо жінка приймала інгібітори АПФ з ІІ триместру вагітності, у дитини рекомендо= вано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, сл= ід ретельно спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). <= o:p>

Індапамід. Дані щодо застосування індапаміду під = час вагітності обмежені (менше                      300 випадків). У разі тривалого застосування тіазидного діуретика під час ІІІ триместру вагітності ймовірне зниження об’єму циркулюючої крові та матково-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розви= тку плода. Крім того, зрідка у новонароджених спостерігалися гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого токсичного впливу на репродуктивну функцію.

Амлодипін. Безпеку застосування амлодипіну для ва= гітних жінок не встановлено. У дослідж= еннях на тваринах токсичний вплив на репродуктивну функцію виявлений під час введ= ення високих доз.

Грудне годування

П= олтріо не рекомендований жінкам, які годують грудьми.

Периндоприл. Застосування периндоприлу у період гру= дного годування не рекомендоване у зв’язку з відсутністю даних. Зокрема, під час грудного вигодовування новонародженого або недоношеного немовляти слід призначити альтернативне лікування з підтвердженим профілем безпеки у період годування грудьми.

Індапамід. Наявної інформації щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатньо. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфонамідів та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят не може бути виключений.

І= ндапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких жінкам під час годування грудьми асоціювалося зі зменшенням та пригніченням лактації. ~~<= o:p>~~

Амлодипін. Амлодипін проникає у грудне молоко. Ча= стка вихідної дози, прийнятої матір’ю, яку отримує немовля, оцінювалася як міжквартильний розмах 3–7 % з максимумом 15 %. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.

Фертильність

Периндоприл та індапамід. Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу на фертильність самок та самців тварин. Вплив= у на фертильність людини не очікується.

Амлодипін. Повідомлялося про оборотні біохімічні = зміни у головці сперматозоїда у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. У дослідженнях на тваринах було виявлено негативн= ий вплив препарату на фертильність самців.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дослідження щодо впливу лікарського засобу Полтріона здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами не проводилися.

Периндоприл та індапамід не впливають на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Але у деяких пацієнтів можуть виникати індивідуальні реакції, пов’язані зі зниженням артеріального тиску.

Амлодипін може виявляти незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Можливе = зниження швидкості реакції у разі виникнення у пацієнта запаморочення, головного бол= ю, слабкості, стомлюваності або нудоти. Внаслідок цього може погіршитися здатн= ість керувати транспортними засобами та працювати з іншими автоматизованими системами. Рекомендовано бути обережними, особливо на початку лікування.

&nbs= p;

Спосіб заст= осування та дози

Лікарський засіб Полтріо застосовувати перорально.=

Дозування

1 таблетка лікарського засобу Полтріо на добу разово, бажано вранці перед їдою.

Застосування фіксованої комбінації не передбачене для початкової терапії.

За потреби дозу фіксованої комбінації лікарського засобу Полтріо можна змінити або може бути рекомендований індивідуальний підбір доз окремо за ко= жним компонентом.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з пор= ушенням функції нирок (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну нижче        30 мл/хв) застосування лікарського засобу протипоказане. Пацієнтам із нирковою недостатністю помір= ного ступеня (кліренс креатиніну 30–60 мл/хв) призначення лікарського засобу Пол= тріоу дозуванні 10 мг / 2,5 мг / 5 мг та 10 мг / 2,5 мг / 10 мг протипоказане. Рекомендується починати лікування з адекватного дозування вільної комбінації. Звичайне медичне спостереження має включати частий конт= роль рівня креатиніну та калію крові.

Одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном протипоказано пацієнтам із помірною нирковою недостатністю (ШКФ [швидкість клубочкової фільтрації] < 60 мл/хв) та з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (клі= ренс креатиніну нижче 30 мл/хв) (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти літнь= ого віку (див. розділ «Особливості застосування»). Сл= ід враховувати, що виведення периндоприлату у пацієнтів літнього віку знижуєть= ся (див. підрозділ «Фармакокінетика»).= Призначення лікарського засобу Полтріопацієнтам літнього віку можливе з урахуванням функції нирок (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти з пор= ушенням функції печінки (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).= Пацієнтам із тяжким порушенням фу= нкції печінки лікарський засіб Полтріопротипоказаний. Пацієнтам з лег= ким та помірним порушенням функції печінки Полтріослід призначати з обережністю у зв’язку з відсутністю рекомендацій щодо дозування амлодипіну.=

&= nbsp;

Діти

Даних щодо безпеки та ефективності застосування лікарського засобу Полтріодітям немає, тому його не призначають цій віковій групі.=

=

Передозуван= ня

Дані щодо передозування лікарського засобу Полтріо у людей відсутні.=

У= разі передозування комбінації периндоприл/індапамід найчастішою небажаною реакці= єю є артеріальна гіпотензія, яка іноді може супроводжуватися нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості, олігурією, що може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Можуть виникати поруше= ння водно-електролітного балансу (зниження рівня натрію та калію у сироватці крові).

З= аходи першої допомоги включають швидке виведення препарату з організму (промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля), а потім відновлення водно-електролітного балансу в умовах стаціонару до повернення показників у межі норми.

У= разі виникнення значної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положенн= я з низьким узголів’ям. За необхідності вводять ізотонічний розчин натрію хлори= ду внутрішньовенно або використовують будь-який інший спосіб відновлення об’єму крові.

Периндоприлат, активна форма периндоприлу, може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу (див. підрозділ «Фармакокінетика»).

Дані щодо свідомого передозування амлодипіну у людей обмежені. =

З огляду на наявні дані можна припустити, що прийом дуже великих доз призведе до надмірної периферичної вазодилатації та рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про виражену, імовірно, тривалу системну гіпотензію та шок з летальним наслідком.

Р= ідко повідомлялося про некардіогенний набряк легенів як наслідок передозування амлодипіну, який може проявлятися не відразу (через 24–48 годин після застосування) і потребувати штучної вентиляції легень. Ранні реанімаційні заходи (зокрема перевантаження рідиною) для підтримки перфузії та серцевого викиду можуть спровокувати розвиток цього стану.

Клінічно виражена гіпотензія, викликана передозуванням амлодипіну, п= отребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого контролю функції серця= та респіраторної функції, надання пацієнту горизонтального положення з підняти= ми нижніми кінцівками, а також моніторингу об’єму циркулюючої крові та сечовиділення.

Призначення вазоконстриктора може бути корисним для відновлення тону= су судин та артеріального тиску, якщо немає протипоказань. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти усунути наслідки блокади кальцієв= их каналів.

У деяких випадках промивання шлунка є доцільним. Дослідження за учас= тю здорових добровольців продемонстру= вало, що внаслідок застосування активованого вугілля через         2 години після прийому 10 мг амло= дипіну знижується швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. Оскільки амлодипін м= ає високий рівень зв’язування з білками крові, гемодіаліз визнаний неефективни= м.

Побічні реа= кції

Найбільш частими побічними реакціями, які спостерігалися під час застосування периндоприлу, індапаміду та амлодипіну окремо, є: гіпокаліємія, запаморочен= ня, головний біль, парестезії, сонливість, дисгевзія, порушення зору, диплопія, дзвін у вухах, вертиго, пальпітація, припливи, артеріальна гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми), кашель, задишка, розлади з боку шлунково-кишково= го тракту (біль у животі, запор, діарея, диспепсія, нудота, блювання, зміна ри= тму дефекації), свербіж, шкірні висипання, макулопапульозний висип, спазми м’яз= ів, набряк щиколоток, астенія, набряк = та втома.

Нижче зазначені побічні реакції, які спостерігалися під час лікування периндоприлом, індапамідом або амлодипіном. Частота визначається за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/1= 0); нечасто (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути визначен= а за наявною інформацією).

Інфекції та= інвазії. Риніт: периндоприл — дуже рідко, амлодипін — нечасто.

Розлади з боку ендокринної системи. Cиндром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ): периндоприл — рідко.

Розлади з б= оку кровоносної та лімфатичної систем. Еозинофілія: периндоприл — нечасто*; агранулоцитоз: периндоприл та індапамід — дуже рідко; апластична анемія: індапамід= — дуже рідко; панцитопенія: периндопр= ил — дуже рідко; лейкопенія: периндопр= ил, індапамід, амлодипін — дуже рідко; нейтропенія: периндоприл — дуже рідко; гемолітична анемія: периндоприл, індапамід — дуже рідко; тромбоцитопенія: периндоприл, індапамід, амлодипін&= nbsp;— дуже рідко.

Розлади з боку імунної системи. Реакції гіперчутливості: амл= одипін — дуже рідко, індапамід — нечасто.

Розлади з боку метаболізму та обміну речо= вин. Гіп= окаліємія: індапамід — часто, гіпоглі= кемія: периндоприл — нечасто*; гіперкаліємія, яка зникає після скасування препарату: периндоприл — нечасто*; гіпонатріємія: периндоприл — нечасто*, індапамід — нечасто; гіпохлоремія: індапамід — рідко; г= іпомагніємія: індапамід — рідко; гіперглікемія: амлодипін —= дуже рідко; гіперкальціємія: індапамід — дуже рідко.

Розлади з боку психіки= . Безсоння: амлодипін — нечасто; зміни настрою (зокрема тривога): амлодипін, периндоприл — нечасто; депресія: амлодипін — нечасто, пе= риндоприл — нечасто*; порушення сну: периндоприл — нечасто; сплутаність свідомості: периндоприл — дуже = рідко, амлодипін — рідко.

Розлади з б= оку нервової системи. Запаморочення: периндоприл та амлодипін — часто; головний біль: периндоприл та амлодипін — часто, = індапамід — рідко; парестезія: периндоприл — часто, індапамід —= рідко, амлодипін — нечасто; сонливість: периндоприл — нечасто*, амлодипін — часто; гіпестезія: амлодипін — нечасто; дисгевзія: периндоприл — часто, амлодипін — нечасто; тремор: амлодипін — не= часто; непритомність: периндоприл — нечасто*, індапамід — частота невідома, амлодипін — нечасто; гіпертонія: амлодипін — дуже рідко; периферич= на нейропатія: амлодипін — дуже рідко; екстрапірамідні розлади (екстрапірамідний синдром): амлодип= ін — частота невідома; інсульт, потенційно внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів високого ступеня ризику: периндопри= л — дуже рідко; у разі печінкової недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії: індапамід — част= ота невідома.

Розлади з б= оку органів зору. Порушення зору: периндоприл та амло= дипін — часто, індапамід — частота невідома; го= стра закритокутова глаукома: індапамід — частота невідома; хоріоїдальний випіт: індапамід — частота невідома; диплопія: амлод= ипін — часто; міопія: індапамід — ча= стота невідома; нечіткість зору: індапамі= д — частота невідома.

Розлади з б= оку органів слуху та лабіринту вуха. Дзвін у вухах: периндоприл — часто= , амлодипін — нечасто; вертиго: периндоприл — часто, індапамід — рідко.

Розлади з б= оку серця. = Пальпітація: периндоприл — нечасто*, амлодипін — часто; тахікардія: периндоприл — нечасто*; стенокарді= я: периндоприл — дуже рідко; аритмія= (зокрема брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь): периндоприл та індапамід — дуже рі= дко, амлодипін — нечасто; інфаркт міока= рда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів= з високим ступенем ризику: периндопри= л та амлодипін — дуже рідко; пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «піру= ет» (torsade de pointes), яка може бути летальною: індапамід — частота невідома.

Розлади з б= оку судинної системи. Припливи жару: амлодипін — часто, пери= ндоприл — рідко*; гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми): периндоприл — часто= , індапамід — дуже рідко, амлодипін — нечасто; васкуліт: периндоприл — нечасто*, амлодипін — дуже рідко; феномен Р= ейно: периндоприл= — частота невідома.

Розлади з б= оку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель: периндоприл — часто= , амлодипін — нечасто; задишка: периндоприл та амлодипін — часто; бронхоспазм: периндоприл — нечасто; еозинофільна пневмонія: периндоприл — дуже р= ідко.

Розлади з б= оку травної системи. Абдомінальний біль: периндоприл та амлодипін — часто; запор: перин= доприл та амлодипін — часто, індапамід= — рідко; діарея: периндоприл та амлодипін — часто; диспепсія: периндоприл та амлодипін — часто; нудота: периндоприл та амлодипін — часто, індапамід — рідко; блюва= ння: периндоприл — часто, індапамід та амлодипін — нечасто; сухість у рот= і: периндоприл та амлодипін — нечасто= , індапамід — рідко; зміна ритму дефекації: амлодипін — часто; гіперплазія ясен: амлодипін — д= уже рідко; панкреатит: периндоприл, інд= апамід та амлодипін — дуже рідко; гастрит: амлодипін — дуже рідко.

Розлади з б= оку гепатобіліарної системи. Гепатит: периндоприл та амл= одипін — дуже рідко, індапамід — часто= та невідома; жовтяниця: амлодипін = — дуже рідко; порушення функції печінки: і= ндапамід — дуже рідко.

Розлади з б= оку шкіри та підшкірної тканини. Свербіж: периндоприл — часто, амлодипін — нечасто; висип: периндоприл — часто, амлодипін — нечасто; макулопапульозні висипання: індапамід — часто; кропив’янка: пе= риндоприл та амлодипін — нечасто, індапамід — дуже рідко; ангіоневро= тичний набряк: периндоприл — нечасто, індапамід та амлодипін — дуже рідко; алопеція: амлодипін — нечасто; пурпура: індапамід та амлодипін — нечасто; знебарвлення шкіри: амлодипін — нечасто; гіпергідроз: периндоприл та амлодипін — нечасто; екзантема: амлодипін — нечасто; реакція фотосенсибілізації: периндоприл — нечасто*, індапамід — частота невідома, амлодипін — дуже рідко; посилення симптомів псоріазу: периндоприл= — рідко; пемфігоїд: периндоприл — нечасто*; мультиформна еритема: пер= индоприл та амлодипін — дуже рідко; синдром Стівенса — Джонсона: індапамід та амлодипін — дуже рідк= о; ексфоліативний дерматит: амлодипін<= /i> — дуже рідко; токсичний епідермальний некроліз: індапамід — дуже рідко, амлодипін — частота невідома; набряк Квінке: = амлодипін — дуже рідко.

Розлади з б= оку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини. Спазми у м’язах: периндоприл та амлодипін — часто, індапамід — частота невідома; набряк щиколоток: = амлодипін — часто; артралгія: периндоприл — нечасто*, амлодипін — нечасто; м’язова слабк= ість: індапамід — частота невідома; міа= лгія: периндоприл — нечасто*, індапамід — частота невідома, амлодипін — нечасто; рабдоміоліз: індапамід — частота невідома; біль у спині: амлодипін — нечасто; можливе посилення прояву наявного системно= го червоного вовчака: індапамід — частота невідома.

Розлади з б= оку нирок та системи сечовиділення. Порушення сечовипускання: амлодипін — нечасто; ніктурія: амлодипін — нечасто; полакіурія: амлодипін — нечасто; анурія/олігурія: периндоприл — рідко*; гостра ниркова недостатність: периндоприл<= /i> — рідко; ниркова недостатність: перин= доприл — нечасто, індапамід — дуже рідко.

Розлади з б= оку репродуктивної системи та молочних залоз. Еректильна дисфункція: периндоприл та амлодипін — нечасто, індапамід — нечасто; гінекомастія: амлодипін — нечас= то.

Загальні ро= злади. Астенія: периндоприл та амлодипін — часто; підвищена втомлюваність: індапамід = — рідко, амлодипін — часто; набря= к: амлодипін — дуже часто; біль у гру= дній клітці: периндоприл — нечасто*,= амлодипін — нечасто; біль: амлодипін — нечасто; нездужання: периндоприл — нечасто*, амлодипін — нечасто; периферичні набряки: периндоприл — нечасто*; гіпертермія: периндоприл — неча= сто*.

Дослідження= . Збільшення маси тіла: амлодипін — нечасто; зменшення маси тіла: амлодипін — нечасто; підвищення рівня сечовини в крові: периндоприл — нечасто*; підвищення рівня креатиніну в крові: периндоприл — нечасто*; підвищення= рівня білірубіну у крові: периндоприл= — рідко; підвищення рівня печінкових ферментів: периндоприл — рідко, ін= дапамід — частота невідома, амлодипін — дуже рідко; зниження рівня гемоглобіну та гематокриту: периндоприл — дуже рідко; подовження інтервалу QT на електрокардіограмі: індапамід — частота невідома; підвищення рівня глюкози крові: індапамід — частота невідома; підвищення рівня сечової кислоти= в крові: індапамід — частота неві= дома.

Ушкодження, отруєння та ускладнення при прийомі. Падіння: периндоприл — нечасто*.=

* Частота побічних реакцій, виявлених за допомогою спонтанних повідомлень, розрахован= а за даними клінічних досліджень.

Повідомлен= ня про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічн= их реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.u= a.

Термін придатності. 3 роки.=

Умови зберігання. Не потребує особливих температурних умов зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла та вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 15 таблеток, вкритих плівковою обол= онкою у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Акта= віс Лiмітед.=

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

БЛБ 015-016, Булебел Індастрі= ел Естейт, Зейтун, ЗТН 3000, Мальта.