ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АМІТРИПТИЛІНУ ГІДРОХЛОРИД–ОЗ

Склад:

діюча речовина: amitriptyline;

1 мл= розчину містить амітриптиліну гідрохлориду у перерахуванні на амітриптилін 10 мг;

допоміжні речовин= и: глюкоза, моногідр= ат; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкц= ій.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвна, прозора рідина.

Фармакотерапевтична група. = Антидепресанти. Н= еселективні iнгiбiтори зворотного нейронального захоплення моноамінів. Код АТХ N06A А09= .

Фармакологічні властивості.=

Фармакодинаміка. Амітриптилін – трициклічний антидепресант, неселективний інгібітор зворотного нейронального захоплення моноамінів. Чинить виражену тимолептичну дію, належить до групи великих антидепресантів. Тимолептичний ефект поєднується з вираженим седати= вним ефектом. Чинить також антисеротонінову, антигістамінну та антихолінергічну = дії.

Фармакокінетика. = З білками плазми = крові зв’язується понад 90 %. Метаболізується у печінці з утворенням фармакологіч= но активних метаболітів – нортриптиліну та динітротриптил= іну. Період напіввиведення становить приблизно 17–30 годин, іноді більше. Виводи= ться переважно у вигляді метаболітів із сечею.

Клінічні характеристики.=

Показання. <= span lang=3DUK style=3D'color:windowtext;mso-ansi-language:UK'>Ендогенні депресі= ї, включаючи депресивний епізод, рекурентний депресивний розлад; біполярний афективний розлад, поточний депресивний епізод.

Протипоказання. = Гіперчутливість до амітриптиліну або до будь-якого з компонентів препарату. Глау= кома, гіпертрофія передміхурової залози, атонія сечового міхура.

Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Будь-якого ро= ду блокади або порушення ритму серця, а також недостатність коронарних артерій= .

Одночасне застосування амітриптиліну та інгібіторів моноаміноксидази (ІМАО) може призвести до розвитку серотонінового синдрому (поєднання симптомів, що можуть включати тривожне збудження, сплутаність свідомості, тремор, міоклонус і гіпертермію).

Лікування із застосуванням амітриптиліну можна розпочинати через 14 діб після припинення прийому необоротних неселективних ІМАО, а також не менше ніж через 1 добу після припинення застосування препаратів оборотної дії моклобеміду і селегіліну.

Лікування із застосуванням ІМАО можна розпочинати чер= ез 14 діб після припинення прийому амітриптиліну.

Взаємодія з іншими лікарськ= ими засобами та інші види взаємодій. <= /p>
Фармакодинамічні взаємодії<= /span>

Протипоказані ком= бінації

Iнгiбiтори МАО [(неселектив= ні, а також селективні А (моклобемiд) та В (селегiлiн)] — ризик серотонінового синдрому (див. розділ «Протипоказання»).

Небажані комбінац= ії

Симпатоміметичні засоби: амітриптилін здатний потенціювати кардiоваскулярнi ефекти адреналіну, ефедрину, iзопреналiну, но= радреналіну, фенiлефрину та фенiлпропаноламiну.

Блокатори адренергічних нейронів: трициклічні антидепресанти можуть перешкоджати антигiпертензивним ефектам гуанетидину, = бетанiдину, резерпіну, клонiдину= та метилдопи.

Рекомендується переглянути = всю схему антигіпертензивної терапії під час лікування із застосуванням трицикл= ічних антидепресантів.

Антихолінергічні засоби: трициклічні антидепресанти здатні потенціювати ефекти таких лікарських засобів стосовно органів зору, центральної нервової системи (ЦНС), кишечнику та сечового міхура; слід уник= ати одночасного з ними застосування через підвищений ризик паралітичної кишково= ї непрохідності, гiперпiрексiї.

Лікарські засоби, що спричиняють подовження інтервалу= QT електрокардіограми, у тому числі антиаритмічні препарати (хiнiдин), антигістамінні (астемізол та терфенадин), деякі антипсихотичні ліки (зокрем= а пiмозид та сертиндол), цизаприд, галофантрин та сотал= ол можуть збільшувати імовірність шлуночкових аритмій у разі прийому разом з т= рициклічними антидепресантами.

Протигрибкові засоби, такі як флуконазол та тербiнафiн, зумовлюють збільшення концентрації у сиро= ватці крові трициклічних антидепресантів та вираженості супутньої токсичності. Бувають випадки втрати свідомості та виникнення хаотичної поліморфної шлуночкової тахікардії.

Депресанти ЦНС: амітриптилін зда= тний посилювати ефекти алкоголю, барбітуратів та інших засобів пригнічення ЦНС.<= i>

Фармакокінетичні взаємодії

Вплив інших медикаментозних засобів на фармакокінетику трициклічних антидепресантів

Трициклічні антидепресанти, включаючи амітриптилін, метаболізуються iзоензимом CYP2D6 цитохрому Р450 печінки. CYP2D6 характеризується поліморфізмом у популяції, його активність може пригнічуватися багатьма психотропними, а також іншими лікарськими засобами, наприклад нейролептиками, iнгiбiторами зворотного захоплення серотонiну, за винятком циталопраму (який є дуже слаб= ким інгібітором iзоензиму), блокаторами β‑адренорецепторiв, а також антиар= итмiчними засобами.

Прикладами сильних інгібіто= рів CYP2D6 є бупропіон, флуоксетин, пароксетин і хінідин. Ці препарати можуть призвести до істотного зменшення обміну речовин та значного підвищення концентрації трициклічних антидепресантів в плазмі. Слід контролювати рівень концентрації трициклічних антидепресантів в плазмі у разі введення трициклі= чних антидепресантів спільно з іншим препаратом, який, як відомо, є сильним інгібітором CYP2D6. Необхідно відкоригувати дозу амітриптиліну. Рекомендуєт= ься бути обережними у разі одночасного застосування амітриптиліну з дулоксетино= м, помірним інгібітором CYP2D6.

У мета= болiзмi амітриптиліну також беруть участь iзоензими CYP2C19 та CYP3A.

Барбітурати, як і інші стимулятори ензимів, наприклад рифампіцин та карбамазепін, можуть посилювати метаболізм і тим самим обумовлювати зниження вмісту трициклічних антидепресантів у плазмі крові та зменшення антидепрес= антного ефекту.

Циметидин та метилфенiдат, а також препарати блокаторів кальцієвих каналів підвищують рівні трициклічн= их сполук у плазмі крові та відповідну токсичність.

Трициклічні антидепресанти = та нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного; це може призвести = до зниження судомного порога та появи судом. Може бути необхідною корекція доз зазначених лікарських засобів.

Такі протигрибкові засоби як флуконазол і тербінаф= ін збільшували сироваткові рівні амітриптиліну і нортриптиліну. У присутності етанолу вільні плазмові концентрації амітриптиліну і концентрації нортрипти= ліну були збільшені.

Особливості застосування. <= /span>Амітриптилін протипоказано призначати одночасно з IМАО (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасне призначення амітриптиліну та iнгiбiторiв МАО може зумовити розвиток серотон= інового синдрому (поєднання симптомів, що може включати тривожне збудження, сплутан= ість свідомості, тремор, міоклонус та гіпертермію).

При застосуванні високих доз препарату зростає iмовiрнiсть розвитку порушень ритму серця та тяжкої артеріальної гіпотензії. Розвиток таких станів можливий також при застосува= нні звичайних доз хворим з уже наявними захворюваннями серця.=

Амітриптилін слід призначати з обережністю хворим із судомними розладами, затримкою сечі, гіпертиреозом, при наявності параноїдальних симптомів, а також захворювань печінки або серцево-судинної системи.

Ри= зик депресії, пов’язаної з підвищеним ризиком суїциду, може існувати до досягне= ння стійкої ремісії та виникати спонтанно протягом курсу терапії. На тлі лікування антидепресантами слід ретельно спостерігати за станом хворих, особливо на початку терапії, щодо клінічного погіршення та/або появи суїцидальних думок= та поведінки.

Де= пресія пов’язана з підвищеним ризиком суїциду. Такий ризик може існувати аж до досягнення стійкої ремісії і виникати спонтанно протягом курсу терапії. Оскільки поліпшення може не відбутися протягом перших кількох тижнів лікування або довше, пацієнти повинні бути під пильним контролем, поки таке поліпшення не відбувається. Із загального клінічного досвіду відомо, що ризик самогубства може посилюватися на початкових етапах одужання. Пацієнти із суїцидальними подіями в анамнезі або із значним ступенем суїцидальних думок до початку лікування, як відомо, більше схильні до суїциду або спроб суїциду, і потреб= ують ретельного спостереження під час лікування. Метааналіз= плацебо-контрольованих клінічних випробувань антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років. Пацієнти, особливо ті, які мають високий ризик суїцидаль= ної поведінки потребують ретельного нагляду, особливо на початку лікування та п= ісля зміни дози. Пацієнтів (і піклувальників) потрібно попередити про необхідніс= ть моніторингу щодо будь-якого клінічного погіршення, суїцидальної поведінки, думок і незвичайних змін у поведінці та звернення за медичною допомогою, як= що ці симптоми присутні.

Хворим зі схильністю до суїциду слід обмежити доступ = до лікарських засобів.

Особлива увага потрібна у разі призначення амітриптил= іну хворим на гіпертиреоз або ж тим, хто приймає препарати тиреоїдних гормонів, оскільки можливий розвиток аритмій серця.

Хворі літнього віку особливо схильні до розвитку постуральної гіпотензії під час лікування амітриптиліном.=

У хворих із манiакально-д= епресивними розладами можливий перехід захворювання в маніакальну фазу; з моменту почат= ку маніакальної фази захворювання пацієнта необхідно припинити терапію амітрип= тиліном.

При застосуванні амітриптиліну з приводу депресивного компонента шизофренії можливе посилення психотичних симптомів. Амітриптилін слід призначати у комбінації з нейролептиками.

У пацієнтів з рідкісним станом малої глибини та вузьк= ого кута камери ока можливе провокування нападів гострої глаукоми внаслідок дилатації зіниці (див. розділ «Протипоказання»).

Застосування анестетиків на тлі терапії три-/тетрациклiчними антидепресантами може збільшувати ризик аритмій та артеріальної гіпотензії. Якщо можливо, необхідно припинити застосування амі= триптиліну за кілька діб до хірургічного втручання. У разі неминучості невідкладного оперативного втручання обов’язково слід інформувати анестезіолога про лікув= ання амітриптиліном.

Як і інші психотропні засоби, амітриптилін здатний змінювати чутливість організму до інсуліну та глюкози, що потребує корекції протидiабетичної терапії для хворих на цукровий діабет; крім того, депресив= не захворювання, власне, може проявлятися змінами балансу глюкози в організмі пацієнта.

Повідомлялося про випадки гiперпiрексiї на тлі застосування трициклічних антидепресантів у разі призначення одночасно з ан= тихолінергічними або нейролептичними лікарськими засобами, особливо у спекотну погоду.<= /o:p>

Раптове припинення терапії після тривалого лікування здатне спричинити симптоми відміни у вигляді головного болю, нездужання, безсоння та дратівливості. Такі симптоми не є ознаками медикаментозної залежності.

Під час лікування не слід в= живати алкоголь.

Тяжкі шкірні реак= ції

При застосуванні амітриптиліну повідомлялося про тяжкі шкірні побічні реакції, зокрема про індуковану лікарськими засобами еозинофілію з системними симптомами (DRESS–= синдром), які можуть становити загрозу для життя або призвести до летального наслідку= . Здебільшого ці реакції виникали протягом 2–6 тижнів.

Під час призначен= ня лікарського засобу пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми і ретельно спостерігати за шкірними реакціями.

Якщо з’являються ознаки та симптоми, що вказують на ці реакції, застосування лікарського засобу слід негайно припинити. У жодному разі не можна поновлювати лікування амітриптил= іном у цього пацієнта. Слід розглянути можливість альтернативного лікування (якщ= о є потреба).

Застосування у період вагіт= ності або годування груддю. У період вагітності препарат протипоказаний. Під час лікування слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидк= ість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Препарат признач= ений для застосування в умовах стаціонару.

У пацієнта, який отримує препарат, можна очікувати порушення загальної уваги і здатності до зосередження, що обумовлює заборону керувати автомобілем і працювати з інши= ми механізмами.

Спосіб застосування та дози= . При тяжких депрес= іях лікування можна розпочинати з парентерального введення препарату — внутрішньом’язово або внутрішньовенно повільно — дорослим у дозі 25–40 мг 3= –4 рази на добу. Курс лікування — 3–12 введень. Після цього доцільно призначати амітриптиліну гідрохлорид внутрішньо у формі таблеток для подальшого лікува= ння.

Особам літнього віку препар= ат призначати у менших дозах.

Зниження функції = нирок помірного ступеня: застосовувати з обережністю.

Зниження функції = печінки помірного ступеня: рекомендується обережний підбір дози та, якщо можливо, визначення вмісту препарату у сироватці крові.

Діти. Амітриптиліну гід= рохлорид протипоказаний для лікування депресії у дітей через недостатню кількість да= них щодо безпеки та ефективності. Лікування амітриптиліном пов’язують з ризиком кардіоваскулярних побічних реакцій у всіх вікових групах.<= /i>

=

Передозування. <= /b>Симптоми: симп= томатика може з’явитися мимовільно і замасковано, однак часом різко та раптово. У пе= рші часи спостерігається сонливість або ж збудження та галюцинації. Антихолі= нергічні симптоми представлені мідріазом, тахікардією, затримкою сечі, сухістю слизових оболонок та пригніченням моторики кишечнику. Можливі судоми, гаряч= ка, раптовий розвиток пригнічення ЦНС. Зниження свідомості прогресує до коми з = пригніченням дихальної функції.

Кардіальні симптоми:= аритмії (вентрик= улярні тахіаритмії, тріпотіння-мерехтіння, фібриляція шлуночків). На ЕКГ типово виявляється подовжений інтервал PR, розширення комплексу QRS, подовження QT, розширення або інверсія зубця Т, депресія сегмента ST, а також різного ступ= еня серцеві блокади аж до зупинки серця. Розширення комплексу QRS зазвичай чітко корелює з тяжкістю токсичності після гострого перевищення дози. Розвивається серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок. Наростає метаболічний ацидоз, гіпокаліємія. Постмаркетингові дослідження та літерату= ра містять дані про випадки демаскування синдрому Бругада= та моделі ЕКГ Бругада при передозуванні амітриптиліну.

Передозування у дітей може мати серйозні наслідки. Ді= ти є особливо схильними до розвитку коми, кардіотоксичності, пригнічення дихання, судом, гіпонатріємії, млявості, синусової тахікардії, сонливості, нудоти, блювання та гіперглікемії.

Після пробудження знову можливі сплутаність свідомост= і, тривожне збудження, галюцинації та атаксія.

Лік= ування: госпіталізація (у відділення інтенсивної терапії). Лікування носить симптоматичний і підтриму= ючий характер. Показані зондове спорожнення шлунка і лаваж, навіть у пізній терм= ін після перорального прийому, а також препарати активованого вугілля. Обов’язковим є ретельний моніторинг стану навіть за умов очевидно нетяжкого випадку. Слід оцінити стан свідомості, характер пульсу, величину артеріальн= ого тиску та функцію дихання; через невеликі проміжки часу визначити вміст електролітів і газів крові. Прохідність дихальних шляхів забезпечити за необхідності шляхом інтубації. Загалом рекомендується проведення лікування = із застосуванням примусової вентиляції легенiв для запобігання можливій зупинці дихання. Безперервний ЕКГ-моніторинг слід проводити протягом 3–5 діб. При розширенні інтервалу QRS, серцевій недостатності та шлуночкових аритміях мо= же бути ефективною зміна рН крові у лужний бік (призначення розчину бікарбонату або проведення гіпервентиляції) зі швидким введенням гіпертонічного розчину натрію хлориду (100–200 ммоль Na^+).

При шлуночкових аритміях можливе застосування традиці= йних протиаритмічних засобів, наприклад 50–100 мг лідокаїну (1–1,5 мг/кг) внутрішньовенно з подальшою інфузією зі швидкістю 1= –3 мг/хв.

За необхідності застосовують кар= діоверсію та дефібриляцію. Циркуляторну недостатність корегують за допомогою плазмозамінників, а у тяжких випадках – шляхом інфузі= ї добутаміну (спочатку зі швидкістю 2–3 мкг/кг на хвили= ну) зі збільшенням дози залежно від ефекту. Збудження та судоми можна припинити за= допомогою призначення діазепаму.

Чутливість до перевищення дози є значною мірою індивідуальною.

У дорослих дози понад 500 мг можуть спричинити інтоксикації середнього і тяжкого ступеня, дози ж незначно менше 1000 мг бу= ли летальними.

Побічні реакції.=

З б= оку системи крові та лімфатичної системи: пригнічення кісткового мозк= у, агранулоцитоз, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія.

Мет= аболічні порушення: зниження апетиту.

Психічні порушенн= я: стан сплутаності свідомості, зниження лібідо, гіпоманія, манія, тривожний стан, безсоння, кошмарні сновидіння, делірій (у хворих літнього віку), галюцинації (у хвори= х на шизофренію), суїцидальні думки або поведінка*.

З б= оку нервової системи: сонливість, тремор, запаморочення, головний біль, розлади уваги, дисгев= зія, парестезії, атаксія, судоми.

З б= оку органів зору: порушення акомодації, мідріаз, збільшення внутрішньоочного тиску, ксерофтальмія.

З б= оку органів слуху: шум у вухах.

З боку серцево-су= динної системи: посилене серцебиття, тахікардія, ортостатична гіпотензія, атріовентрикулярні блокади, блокади ніжок провідної системи, порушення показників електрокардіографії (подовження інтервалу QT та комплексу QRS), артеріальна гіпертензія, аритмія.

З б= оку травного тракту: сухість у роті, запор, нудота, діарея, блювання, набряк язика, збільшен= ня слинних залоз, паралітична кишкова непрохідність.

З б= оку гепатобіліарної системи: жовтяниця, порушення показників функціонального стану печінки, підвищення активності лужної фосфатази крові і трансаміназ.

З б= оку шкіри: гіпергідроз, висипання, уртикарії, набряк обличчя, алопеція, реакції фотосенсибілізації;= тяжкі шкірні побічні реакції, зокрема індукована лікарськими засобами еозинофілія= з системними симптомами (DRESS–синдром) (див. розділ «Особливості застосуванн= я»).

З б= оку сечовивідних шляхів: затримка сечі.

З б= оку репродуктивної системи: еректильна дисфункція, гінекомастія.

Заг= альні порушення: втома, пірексія.=

Інш= і: збільшення або зм= еншення маси тіла, зміни у місці введення.

* - Про випа= дки суїцидальних думок або поведінки повідомлялося протягом лікування або одразу після припинення лікування амітриптиліном (див. розділ «Особливості застосування»).

Еп= ідеміологічні дослідження, в основному проведені у пацієнтів віком від 50 років, показали підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, які отримують СІЗЗС і ТЦА. Механізм розвитку цього ризику невідомий.

Термін придатності.<= /i> 5 років.

Умови зберігання. Зберігати при тем= пературі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.<= /span>

Несумicнiсть. Не змішувати з і= ншими лікарськими засобами.

Упаковка. По 2 мл в ампулах № 10 в пачці; № 10, № 5×2 у блістерах в пачці.

&nb= sp;

Категорія відпуску. = За рецептом.=

Виробник.

Товариство з обмеж= еною відповідальністю «Дослідний завод «ГНЦЛС».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖ= ЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОРПОРАЦІЯ «ЗДОРОВ’Я».

Місцезнаходження виробника = та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 61057, Харківська обл., місто Харків, вулиця Воробйова, будинок 8.

= (Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідний з= авод «ГНЦЛС»)

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.

= (Товариство з обмеж= еною відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу»)=

Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок= 22.

(ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІ= СТЮ «КОРПОРАЦІЯ «ЗДОРОВ’Я»)