ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засоб= у

ПАНТАСАН=

(PANTASUN<= span style=3D'text-transform:uppercase'>)

Склад:

діюча ре= човина: пантопразол;<= o:p>

1 флакон містить пантопразолу натрію сесквігідрату еквівалентно панто= празолу 40 мг.

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін’єкцій|вступу|.

Основні фізико-хім= ічні властивості: ліофілізована маса білого або майже білого коль= ору.

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори п= ротонної помпи. Код АТХ<= /span> А02В С02.

Фармакологічні власт= ивості.

Фармакодинаміка.

Пантопразо= л – діюча речовина лікарського засобу – пригнічує секрецію соляної кислоти у шл= унку шляхом специфічного впливу на протонний насос парієтальних клітин.

Пантопразол перетворюється на свою активну форму в кислому середовищі, а саме у парієтальних клітинах шлунка, де він пригнічує H⁺/K⁺-ATФ, тобто кінцеву фазу утворення соляної кислоти, незалежно від природи подразника, що стимулює її утворення. Пригнічення є дозозалежним і впливає на базальн= у та стимульовану секрецію шлункового соку. Лікування пантопразолом зменшує ріве= нь кислотності шлунка, що спричиняє пропорційне збільшення виділення гастрину. Збільшення рівня гастр= ину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язується з ферментами, віддаленими від клітинних рецепторів, він впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовин= ами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). = Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.

Застосування пантопразолу збільшує рівні гастрину натще. При короткостроковому застосуванн= і вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. У разі довготривалого лікування рівні = гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Їх

З огляду на результати досліджень на тваринах, не можна повністю виключ= ити вплив довготривалого (більше одного року) лікування па= нтопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

На фоні лікування антисекреторними лікарськ= ими засобами рівень гастрину в сироватці крові зрос= тає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотнос= ті шлунка підвищується рівень хромо= граніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пух= лин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонн= ої помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дає змогу рівню CgA, який може бути хибно підвищеним після лікування ІПП, повернутися в діапазон нормальних значе= нь.

Фармакокінетика.

Об’єм розподілу становить 0,15 л/кг, його кліренс – приблизно 0,1 л/год= /кг. Період напіввиведення – 1 година. Через специфічну активацію пантопраз= олу у парієтальних клітинах період напіввиведення не корелює з тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти).<= i>

Фармакокінетика не змінюється після одноразового або багаторазового введення. У діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу зали= шається лінійною як після перорального прийому, так і після внутрішньовенного введе= ння.

Зв’язування пантопразолу з білками сироватки крові становить 98 %.

Препарат метаболізується у печінці. Головним шляхом виведення метаболіт= ів є нирковий (майже 80 %), з фекаліями виділяється 20 %. Головним метаболітом я= к у сироватці, так і в сечі є дисметилпантопразол, зв’язаний із сульфатом. Період напіввиведення головного метаболіту (1,5 години) не набагато довший, ніж у пантопразолу.

Окремі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм = пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час», була приблизно в 6 разів більшою у повільних= метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори= ). Середня пікова концентрація в плазмі зросла приблизно на 60%. Ці результати= не впливають на дозування пантопразолу.=

Порушення функції нирок. Ре= комендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) не= має. Так са= мо, як і у здорових осіб, період напіввиведення пантопразолу у цих пацієнтів корот= кий. = Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що період напіввиведення головного метаболіту дещо збільшується (2–3 години), він швидко виводиться, тому не накопичується.

Порушення функції печінки. = Хоча у пацієнтів = із цирозом печінки (клас А та В за класифікаціє= ю Чайлда) період напіввиведення діючої речовини збільшується до 7–9 годин і відповідно до цього збільшуєтьс= я площа під кривою «концентрація — час» (AUC), максимальна концентрація (C_max) пантопразолу у плазмі крові збільшується = лише у 1,5 раза, порівняно зі здоровими пацієнтами.

Пацієнти літнього віку. Не= значне збільшення AUC і C_max у пацієнтів літнього віку порівняно з пацієнтами молодшого віку не є клінічно значущим.

Діти. Після однократного внутрішньовенн= ого введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 = мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й = віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

Клінічні характеристики. <= /span>

Показання.

– Рефлюкс-езофагіт.

– Виразка шлунк= а та дванадцятипалої кишки.

– Синдром Золлінгера — Еллісона та інші гіперсе= креторні патологічні стани.

Протипоказання.=

Підвищена чутливість до активної речовини, а т= акож до похідних бензимідазолу.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дія пант= опразолу на абсорбцію інших лікарських препаратів.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів,= для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами прот= еази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких зале= жить від внутрішньошлункового р= Н, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»). =

Якщо сум= існого застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не мож= на уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусно= го навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантоп= разолу 20 мг. Може виникнути необхідність коригування дози інгібіторів протеази ВІ= Л.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). = Сумісне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокум= оном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомлялось про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розви= тку патологічної кровотечі та навіть смерті. У разі такого сумісного застосуван= ня необхідний моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат. Одночасне застосування ІПП разом з високими дозами метотрексату (наприклад, 300 мг) може підвищувати та подовжувати рівні метотрексату та/або його метаболіту гідрометотрексату у сироватці крові, що може спричиняти токсичність. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші вза= ємодії. Пантопр= азол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р= 450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP2С19 та інших метаболіч= них шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомого= ю цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон, та пероральними контрацептивами, які міс= тять левоноргестрел і етинілестрадіол= , не виявили клінічно значущих взаємодій.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через ц= ю ж ферментну систему.

Результа= ти досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, <= span class=3DSpellE>напроксен), CYP2D6 (таких як мет= опролол), CYP2Е1 (таких як етанол), не впливає на р-глікопротеїн= , який забезпечує всмоктування дигоксину. Не вияв= лено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.<= o:p>

При вивч= енні взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін) клінічно значущих взаємодій не виявлено.=

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, мо= жуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих до= зах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (<= span class=3DSpellE>Hypericum= perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метабо= лізуються через ці ферментні системи.

Особливості застосування.<= /i>

Злоякісні новоутворе= ння шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразо= лу може маскувати симптоми зл= оякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. При н= аявності тривожних симптомів (наприклад, суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії,= мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного проце= су.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Порушення функцій печінки. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищ= ення рівня печінкових ферментів лікування препаратом потрібно припинити.

Інгібітори протеази = ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосув= ання пантопразолу з інгібіторами прот= еази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких зале= жить від внутрішньошлункового р= Н, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). =

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і= інші інгібітори протонної помпи, може збільшувати кількість бактерій, які зазвич= ай присутні у верхніх відділах травного тракту. Лікування препаратом дещо підв= ищує ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmone= lla і Campylobacter або С. Difficile.

Натрій. Препарат містить менше ніж 1 ммо= ль натрію (23 мг) у флаконі, тобто, по суті, є безнатрієв= им препаратом.

Гіпомагн= іємія. Спостері= галися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше 3 місяців — у більшо= сті випадків протягом 1 року. Можуть виникати та непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: підвище= на втомлюваність, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.=

Пацієнта= м, які потребують довготривалої терапії, = або пацієнтам, які приймають ІПП у комбінації з дигоксином= або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад діуретики), потрібно проводити визначати рівень магнію перед поча= тком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи= кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів прот= онної помпи дещо збільшує ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. За деякими дан= ими, застосування інгібіторів протонної помпи збільшує загальний ризик переломів= на 10–40 %. Деякі з них = можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повин= ні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та спожива= ти достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи повʼ= язують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і = це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування пан= топразолу. Виникнення підгострого шкірного червоного вовча= ка у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагност= иці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Пантасан слід тимчасово припин= ити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівні CgA= та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень= після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів п= ісля відміни лікування інгібіторами протонної помпи.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітніс= ть. Наявні = дані щодо застосування пантопразолу вагітним жінкам (приблизно 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності препарату. У ході досліджень= на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід слід уникати застосування пантопразолу вагітним жінк= ам.

Годуванн= я груддю. Є дані = щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припин= ення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Пантасан потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування пантопразолом для жінки.<= o:p>

Фертильність. Пантоп= разол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.

&nb= sp;

&nb= sp;

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Необхідн= о брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розл= ади зору. У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з інш= ими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують дорослим за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря.=

Внутрішн= ьовенне застосування препарату рекомендується тільки у разі неможливості перорально= го застосування. Є дані щодо тривалості внутрішньовенного лікування до 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід від внутрішньовенного введення препарату Пантасан до перорального застосування пантопразолу у дозі 40 мг.

Рефлюкс-езофагіт, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунк= а.

Рекоменд= ована доза становить 40 мг пантопразолу (1 флакон) на добу внутрішньовенно.<= /o:p>

Лікування синдрому Золлінгера — Еллісона та = інших гіперсекреторних патологічних станів.

Для тривалого лікування синдр= ому Золлінгера — Еллісона та = інших гіперсекреторних патологічних станів рекомендована початкова доза пре= парату становить 80 мг на добу. У разі необхідності дозу можна титрувати, збільшую= чи або зменшуючи, залежно від показників секреції кислоти у шлунку. Дози, що перевищують 80 мг на добу, потрібно розділити на два введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантоп= разолу понад 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періо= дом, необхідним для адекватного контролю секреції кислоти.

Якщо потрібне швидке зменшення кислотності, для більшості пацієнтів досить початкової дози 2×80 мг д= ля досягнення бажаного рівня (< 10 мЕкв/год) пр= отягом 1 години.

Підготовка до застосування.

Порошок розчиняють у 10 мл 0,= 9 % розчину хлориду натрію, що додається у флакон. Розчин можна вводити безпосередньо або після змішування зі 100 мл 0,9 % розчину хлориду нат= рію або 5 % розчину глюкози у пластикових чи скляних флаконах.

Після розведення хімічна та фізична стабільність препарату зберігається протягом 12 годин при температу= рі 25 °C. З мікробіологі= чної точки зору розведений препарат необхідно використати негайно.

Препарат не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, окрім зазначених вище. <= /p>
Внутрішн= ьовенне введення препарату необхідно проводити протягом 2–15 хв.<= /p>
Флакон призначений тільки для одноразового застосування. Перед застосуванням необх= ідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема на зміну кольору, наявні= сть осаду).

Розведений розчин повинен мати прозорий жовтуватий колір.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки не = слід перевищувати добову дозу 20 мг (½ флакона препарату, порошок 40 мг).=

Ниркова недостатність. Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти.

Препарат не рекомендується признач= ати дітям (віком до 18 років), оскільки дані щодо безпеки та ефективності застосування пантопразолу для ці= єї вікової категорії обмежені.

Наявні на даний час дані описані в розділі «Фармакокінетика», проте рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.=

Передозування.<= /o:p>

Симптоми передозування невідомі. Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин, добре переносил= ися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до препаратів, що легко виводяться за допомогою діалізу.

У разі передозування з ознаками інтоксикації застосовують симптоматичну та підтрим= уючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Побічні реакції.

Виникнення побічних реакцій може очікуватись у близько 5% пацієнтів. Найчастіша побічна реакція – тромбофлебіт у місці введення. Діарея і головний біль виникали у близько 1% пацієнтів.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1= /10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 і < 1/100), рідко (X= 05; 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

Для всіх побічних реакцій, про які повідомлялось під час постмаркетингового періоду, неможливо визначити часто= ту, тому вони зазначаються з частотою «невідомо».

В межах кожної категорії частоти побічні реакції зазначені в порядку зменшення серйозності.

З боку крові та лімф= атичної системи.

Рідко: агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної систе= ми.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлад= и обміну речовин.

Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів= (тригліцериди, холестирол)= , зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія.=

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (в тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до таких розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх п= опереднього існування).

З боку нервової сист= еми.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органів зору<= /span>.

Рідко: порушення зору/ затуманення зору.

З боку травного трак= ту.

Часто: поліпи з фундальних залоз (доброякіс= ні).

Нечасто: діарея, нудота, блювання, метеоризм, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.

Невідомо: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (тр= ансаміназ, гамма-глютамілтрансферази).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, = гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підш= кірних тканин.

Нечасто: шкірні висипи, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса ‒ Джонсона, синдром Лайєлла, мультифор= мна еритема, фоточутливість, п= ідгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м’яз= ової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап’ястка, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм мʼязів².

З боку нирок та сечовидільної системи.<= /span>

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можлив= им розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади.

Часто: тромбофлебіт у місці введення.

Нечасто: астенія, підвищена втомлюваність, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
¹Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією= .

² Спазм <= span class=3DSpellE>мʼязів як наслідок порушення балансу електроліті= в.

Термін придатності. = 2 роки.<= o:p>

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Препарат поміщають у флакон із безбарвного скла, з сірою гумовою пробкою, обтиснутою алюмінієм, закритий червоним фліпом.=

1 флакон з препаратом у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.<= /o:p>

Виробник.

Сан Фармасьютикал Індастріз Лтд.

Місцезнаходження виробника та його адреса мі= сця провадження діяльності.

Барода Хайвей, Халол, Гуджарат, 38= 9350, Індія