ІНСТРУКЦІЯ<= o:p>

для медично= го застосування лікарського засобу

ЛІЗИНОПРИЛ-Н

(LISINOPRIL-H)

Склад:

діючі речовини: лізиноприлу= дигідрат, гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг або= 20 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;<= /p>

допоміжні речовини: <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -ansi-language: UK'>маніт (Е 421), магнію стеарат, кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, кро= хмаль кукурудзяний прежелатинізований.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки біл= ого або майже білого кольору плоско-циліндричної форми зі скошеними краями і ри= скою з одного боку.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального фер= менту (іАПФ) і діуретики.=

Код АТХ С09В А03.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл-Н – комбінований препарат з фіксованою дозою лізиноприлу, інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту, і гідрохлоротіазиду, тіазидного діуретика. Обидва компоненти виявляють взаємодоповнюю= чий та адитивний антигіпертензивний ефект.<= /span>

Лі= зиноприл є інгібітором ферменту пептидилдипептидази. Він пригнічує АПФ, який каталізує перетворення ангіотензину I в вазоконстриктор= ний пептид ангіотензин II. Анг= іотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Пригнічення АПФ спричиняє зменшення концентрації ангіотензину II, що призводить до зниження вазопресорної активно= сті і зменшення секреції альдостерону. Подальше зниження може призвести до підвищ= ення вмісту калію в сироватці крові.

Вважається, = що лізиноприл знижує артеріальний тиск завдяки механізму первинного пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Однак лізиноприл чинить антигіпертензивну дію навіть при артеріа= льній гіпертензії з низькою активністю реніну. АПФ ідентичний ферменту кініназі II, який бере участь в деградації брадикініну. Не з’ясовано, чи впливає підвищення рівн= я брадикініну (потужного судинорозширювального пептиду)= на терапевтичну дію лізиноприлу.=

Гі= дрохлоротіазид є= діуретиком і гіпотензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів в дистальних ниркових канальцях і приблизно однако= во збільшує екскрецію іонів натрію та хлору. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію та бікарбонатів. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних= діуретиків невідомий. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

Результати двох фармакоепідеміологічних досліджень, що базувалися на даних Да= тського національного реєстру онкологічних захворювань, продемонстрували кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом <= /span>та виникненням базальноклітинної карциноми = (БКК) і пласкоклітинної карциноми (ПКК).

Одне дослідження включало популяцію з 71 533 пацієнтів з БКК і 8 629 пацієнтів з ПКК, яких порівнювали з 1 430 833 і 172 462 пацієнтами з контрольної популяції відповідно. Застосування високих доз гідрохл= оротіазиду (≥ 50000 мг кумулятивно) було пов’яз= ано зі скоригованим коефіцієнтом ризику (КР) 1,29 (95 % довірчий інтервал (CI= ): 1,23-1,35) для БКК і 3,98 (95 % CI: 3,68-4,31) для ПКК. Чіткий кумулятивний дозозалежний зв’язок спостерігався= як для БКК, так і для ПКК.

Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи співставляли з 63 067 пацієнтами контрольної популяції, використовуючи стратегію випадкової вибіркової сукупності. Кумулятивний дозозалежний зв’язок був продемонстрований зі скоригованим КР 2,1 (95 % CI: 1,7-2,6), що збільшувався до КР 3,9 (3,0-4,9) для високих доз (~ 25 000 мг) і = КР 7,7 (5,7-10,5) для найвищої кумулятивної дози (~ 100 000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).<= /span>

Фармакокінетика.

Одночасне застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду має слабкий або не має ніякого впли= ву на біодоступність обох компонентів. Не було жодних кліні= чно значущих фармакокінетичних взаємодій між двома компонентами при їх прийомі.

Лізиноприл=

Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприлу пік концентрац= ії у плазмі крові досягається протягом приблизно 7 годин. На підставі даних про виведення з сечею середня величина абсорбції лізинопри= лу у діапазоні вивчених доз (5–80 мг) становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіацією 6–60 %. Абсолютна біодоступність знижується приблизно на 16 % у пацієнт= ів із серцевою недостатністю. Абсорбція лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл. Лізиноприл не зв’язується з іншими білк= ами сироватки крові, окрім циркулюючого АПФ. Відомо, що лі= зиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр= .

Елімінація. Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться нирками повністю у незміненому вигляді. При багаторазовому введе= нні лізиноприл має ефективний напівп= еріод кумуляції 12,6 години. Кліренс лізиноприлу у зд= орових добровольців становить приблизно

50 мл/хв. Зменшення концентрації у сироватці крові свідчить про пролонговану термінальну фазу, яка не є наслідком кумуляції препарату. Ця термінальна фаза, можливо, свідчить про насичення зв’язування з АПФ і не пропорційна до дози.

Серцева недостатність. Пацієнти з серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у середньому на 125 %= ). На підставі даних про виведення лізиноприлу з с= ечею з’ясувалося, що у них знижена приблизно на 16 % абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку. Пацієнти літнього віку мають більш високі значення AUC у плазмі крові (збільшені приблизно на 60 %) порівняно з молодшими добровольцями.

Порушення функції нирок. Порушення функції нирок знижує елімінацію лізинопр= илу, який виводиться нирками, але це зниження стає клінічно значущим тільки тоді, коли швидкість гломерулярної фільтрації нижче 30 мл/хв. При легкій та середнього ступеня тяжкості нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30–80 мл/хв) середня AUC була збільшена тільки на 13 %,= у той час як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 5–30 мл/хв= ) – у 4–5 раза.

Лізиноприл можна вивести з організму шл= яхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрації ліз= иноприлу у плазмі крові зменшилася в середньому на 60 %, кліренс на діалізі був у діапазоні від 40 до 55 мл/хв.

Порушення функції печінки. Порушення функції печінки у пацієнтів із цирозом призводило до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 % при визначе= нні за виведенням із сечею), але посилення його ефекту (приблизно на 50 %) порівня= но з таким у здорових добровольців внаслідок зменшення кліренсу.

Гідрохлоротіазид<= /span>

Гідрохлоротіазид швидко всмоктуєт= ься з травного тракту. У людини приблизно 70 % перорально<= /span> прийнятої терапевтичної дози всмоктується в основному у дванадцятипалій киш= ці і верхніх відділах тонкої кишки. Прийом їжі не впливає на всмоктування, і пік= ова концентрація досягається протягом 2–4 годин після прийому. Повідомлялося, що об’єм розподілу становить від 0,8 до 3 л/кг. Гідрохлор= отіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирка= ми. Принаймні 61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Пер= іод напіввиведення становить від 8 до 12 годин, і 95 % абсорбованого гідрохлоротіазиду виводиться нирк= ами. Після перорального прийому гідрохлоротіазиду ді= уретичний ефект розвивається через 2 години, пік настає приблизно через 4 години і тр= иває 6–12 годин. Гідрохлоротіазид проникає через пла= центарний бар’єр, але не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

<= /o:p>

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія легкого або середнього ступеня тяжкості, що має стабільний перебіг на тлі терапії лізиноприлом = та гідрохлоротіазидом у тих же дозу= ваннях.

Протипоказання.

– = Гіперчутливість до діючих ре= човин або до однієї з допоміжних речовин, зазначених у розділі = «Склад», до інших інгібіторів АПФ або до будь-яких похідних сульфонаміду.<= /o:p>

– = Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ.<= /o:p>

– Спадковий або ідіоматичний ангіоневротичний наб= ряк.<= o:p>

– = Мітральний або аортальний стеноз, гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемо= дінамічними порушеннями.

– = Тяжке порушення нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) або термінальна стадія захворювання.

– = Тяжке порушення функції печінки.

– Загострення подагри.

– Анурія.

– Гіперу= рикемія.

– Гіпера= льдостеронізм.

– Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

– Кардіо= генний шок.

– Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

– Проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприкла= д AN 69).

– Рівень креатиніну в сироват= ці крові > 220 мкмоль/л.

– Одночасне застосування препарату Лізиноприл-Н з лікарськи= ми засобами, які містять аліскірен, протипоказане = пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м^{2)
(див. розділи «Фармакодинаміка», «Взаємодія з і=
ншими
лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Особливості застосування»).=}

– Одночасне = застосування зі сакубітрилом/валсартано= м; не слід розпочинати прийом препарату Лізиноприл= -Н раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. також розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Особливості застосування»).=

– Планування вагітності.

– Період вагітності або годув= ання груддю.

– Дитячий вік (до 18 років).<= o:p>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Гіпотензивні лікарські засоби

При одночасн= ому застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або вазодилататорами= посилює антигіпертензивний ефект.

Слід уникати призначення лізиноприлу в комбінації з препарат= ами, що містять аліскірен (див. розділи «Протипоказа= ння» та «Особливості застосування»).

Відомо, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою розвитк= у побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (включаючи гос= тру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного лікарського засоб= у, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосува= ння»).

Препарати, які можуть підвищувати ризик розвитку ангіоневротичног= о набряку

Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ри= зику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з інгібіторами мішені рап= аміцину у клітинах ссавців (mTOR) (наприклад, темсиролімус, сиролімус, = еверолімус) або інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, рацека= дотрил) або тканинним активатором плазміногену чи вілдагліптином може призвести до збільшення ризику ро= звитку ангіоневротичного набряку.

Діуретики <= o:p>

При супутньому застосуванні діуретиків у пацієнтів, які вже приймають лізиноприл, антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється. На початку застосування комбінації лізиноприлу з <= span class=3DSpellE>діуретиками пацієнти можуть відчувати надмірне знижен= ня артеріального тиску при застосуванні лізиноприлу. Можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпоте= нзії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена= у разі припинення лікування діуретиками перед поч= атком терапії лізиноприлом та збільшенням об’єму ріди= ни або солі, а також лікуванням на початку низькими дозами інгібіторів АПФ.

Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі та інші лікарські зас= оби, що можуть підвищувати рівень калію у плазмі крові=

Незважаючи н= а те, що вміст калію в сироватці крові зазвичай залишається у межах норми, у деяк= их пацієнтів при лікуванні лізиноприлом може виник= нути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон= , тріамтерен або амілорид), харчові добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок або цукровим діабетом ІІ типу. При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими препаратами, = що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як т= риметоприм і ко-тримоксазол (триметоп= рим/сульфаметоксазол), слід дотримуватися обережності, ос= кільки відомо, що дія триметоприму подібна до дії калійзберігаючих діуретиків, таких як амілорид. Таким чином, одночасний прий= ом лізиноприлу з зазначеними вище лікарськими засобами не рекомендується. У разі необхідності одночасного застосування лікарські засо= би слід застосовувати з обережністю і з періодичним моніторингом вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).=

Гепарин

Одночасне застосування інгібіторів АПФ і гепарину може призвести до гіперкаліємії. Рекомендується моніторинг вмісту калію в сироватці крові.=

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестет= ики <= o:p>

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів = та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.=

Наркотичні/антипсихотичні препарати =

На тлі прийо= му інгібіторів АПФ може розвинутись ортостатична <= span class=3DSpellE>гіпотензія.

Барбітурати або наркотики

Можливе поси= лення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ)/протиревматичні препарати <= o:p>

Тривале застосування НПЗЗ (селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота бі= льше 3 г/добу і неселективні НПЗЗ) може зменшувати гіпотензивну дію як інгібітору АПФ, так і тіазиду. Одночасне застосування НПЗЗ= та інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай минущий.= У рідкісних випадках може розвинутися гостра нирк= ова недостатність, у першу чергу у пацієнтів із порушеною функцією нирок, що бу= ває у людей літнього віку та у пацієнтів у стані дегідратації.

У деяких пац= ієнтів призначення НПЗЗ може зменшити діуретичний, натрійурет= ичний та антигіпертензивний ефект діуретиків.

Повід= омляли про підвищення рівня калію в сироватці крові, спричинене застосуванням НПЗЗ= та інгібіторами АПФ, що може призвести до порушення функції нирок.

Симпатоміметики

Си= мпатоміметики м= ожуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібітор= ів АПФ. Тіазиди= можуть знижувати артеріальну чутливість до норадр= еналіну, але недостатньо для того, щоб виключити ефект лікарського засобу, що збільш= ує артеріальний тиск.

Інші антигіпертензивні препарати

Ан= тигіпертензивний е= фект Лізиноприлу-Н може бути посилений при одночасному призначенні інших препаратів, що може спричинити ортостатичну гіпотензію. Одночасне застосування гліцерилтринітрату та інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-блокатори, нітрат= и

Лі= зиноприл-Н= можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних доза= х), тромболітиками, β-блокаторами та/або нітратами п= ід наглядом лікаря.

Протидіабетичні препарати

Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетич= них лікарських засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні= препарати) може призвести до посилення цукрознижувальної дії з ризиком розв= итку гіпоглікемії. Можливість розвитку цього феномена більш імовірна протягом пе= рших 2 тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з порушеною функцією нирок.

Можли= ве зниження толерантності до глюкози, тому може виникнути потреба у зміні дозування протидіабетичного лікарського засобу.=

Антиподагричні засоби (пробенецид, <= span class=3DSpellE>сульфінпіразон та алопуринол)

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та алопуринолу під= вищує ризик ушкодження нирок і може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшу= вати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо, виникне необхідність збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до <= span class=3DSpellE>алопуринолу.

Циклоспори

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та циклоспорину зб= ільшує ризик ушкодження нирок і гіперкаліємії.

Ловастатин

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та ловастатину збі= льшує ризик гіперкаліємії.

Цитостатики, імуносупресанти= , прокаїнамід

Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до збільшення ризику лейкопе= нії.

Препарати золота

Нітри= тоїдні реак= ції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, н= удоту, запаморочення та артеріальну гіпот= ензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін’єкцій золота (наприклад нат= рію ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Амфотерицин В (для парентера= льного введення), карбеноксолон, кортикостероїди, корт= икотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби

Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду можуть посилювати лікарські засоби,= що впливають на рівень калію та гіпокаліємію (напр= иклад, інші калійуретичні діурети= ки, послаблювальні засоби, амф= отерицин, карбеноксолон, похідні саліцилової кислоти).

Гіпокаліємія може розвинутися при одночасному застосуванні стероїдів або АКТГ.

Солі кальцію

Застосування тіазидних= діуретиків може призвести до підвищення кальцію в сир= оватці крові у зв’язку зі зменшенням екскреції. Якщо необхідне сумісне застосування добавок кальцію або вітаміну D, слід проводити ретельний моніторинг рівня кальцію та при необхідності коригувати дозу.

Серцеві глікозиди

Існує підвищ= ений ризик передозування серцевими глікозидами у зв’= язку з гіпокаліємією, спричиненою тіазидами.

Холестирамін і колестипол

При одночасн= ому застосуванні із холестираміном і колестиполом зменшується всмоктування гідрохлоротіазиду. Так= им чином, сульфонамідні діуре= тики слід приймати мінімум за 1 годину до або через 4−6 годин після прийому зазначених препаратів.

Недеполяризуючі м’язові релаксанти (наприклад тубокурарин)

Гі= дрохлоротіазид м= оже посилювати дію даних препаратів.

Лікарські засоби, що спричиняють шлуночкову тахікардію ти= пу «torsade de pointes»<= /span>

У зв’язку з ризиком розвитку гіперкаліємії одночасне застос= ування гідрохлоротіазиду і препаратів, які можуть спри= чинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes», у тому числі деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби і інші препарати, слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрох= лоротіазид застосувати одночасно з препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки = гіпокаліємія є фактором, що спричиняє розвиток піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрох= інідин, дизопірамід);

• антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

• дея= кі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид,= тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);=

• інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, ерит= роміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, = пентамідин, терфенадин, <= span class=3DSpellE>вінкамін для внутрішньовенного введення).<= /span>

Соталол

Спричинена <= span class=3DSpellE>тіазидами гіпокаліємія мо= же підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Алопуринол

При одночасн= ому застосуванні інгібіторів АПФ і алопуринолу зростає ризик роз= витку ураження нирок і розвитку лейкопенії.

Препарати літію.

При одночасн= ому застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ зареєстровано випадки оборотного підвищення рівня літію в сироватці крові і появи ознак токсичнос= ті. Діуретичні засоби і інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію, що підвищує ризик його токсичності. Таким чином, застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду в комбінації з препаратами = літію не рекомендується. Якщо застосування даної комбінації необхідне, слід ретел= ьно контролювати рівень літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Триметоприм

Одночасне застосування інгібіторів АПФ і тіазидів з триметопримом збільшує ризик гіп= еркаліємії.

Кортикостероїди, АКТГ

Посилена втр= ата електролітів, особливо гіпокаліємія.=

Пресорні аміни (наприклад епінефрин (адреналін))

Можливе зниж= ення відповіді на дію пресорних амінів, але не насті= льки, щоб припинити їх застосування.

Алкоголь

Алкоголь може посилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертенз= ивних препаратів.

Антациди

Знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Метформін

Засто= совувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацид= озу за рахунок можливої, зумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден

Через ослаблення моторики травного тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретинів тіазидного типу збільшується.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат

Тіази= ди можу= ть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських засобів і потенціюват= и їхмієлосупресорн= ий ефект.<= /span>

Метилдопа

Повід= омляли про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосува= нні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати = на результати оцінки функції паращитовидної залози= .

Карбамазепін

З огл= яду на ризик симптомної гіпона= тріємії необхідний клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби

У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищуєть= ся ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Па= цієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

β-блокатори та діазоксид=

Одноч= асне застосування тіазидних діу= ретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду з β-блокато= рами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні = діуретики, включаючи гідрохлорот= іазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин

Тіази= ди, у т= ому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.=

Особливості застосування.<= /o:p>

Немеланомний рак шкі= ри.

Підвищення ризику виникнення немеланомного раку шкіри зі збільшенням кумулятивної = дози гідрохлоротіазиду було виявлено у двох фармакоепідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізувальна дія гідрохлоротіазиду може бути механізмом розвитку цієї патології.

Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид окремо або в комбінації з іншими лік= арськими засобами, слід поінформувати про ризик розвитку НМРШ, особливо при тривалому застосуванні, про необхідність регулярно оглядати шкіру та негайно повідомл= яти лікаря про нові ураження або про будь-які підозрілі новоутворення на шкірі, зміни уражень шкіри або родимок.

Для зниження ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід поінформувати про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла і УФ-опромінення, а в разі їх впливу - про необхідність адекватного захисту шкірних покривів. Необхідно в найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологіч= не дослідження біопсійного матеріалу.

Пацієнтам, які раніше перенесли НМРШ, також може знадобитися перегляд застосування гід= рохлоротіазиду.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-= альдостеронової системи

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоційоване з підвищеним ризиком артеріальної гіпотенз= ії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включ= аючи гостру ниркову недостатність).

Якщо ж терапія з використанням подвійної блокади абсолютно потрібна, то= її необхідно проводити тільки під наглядом фахівців і при постійному ретельному моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу

Як і на тлі будь-якої іншої антигіпертензивної терапії, у деяких пацієнтів може розвинутися артеріальна гіпотензія.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією розвиток гіпотензивного стану б= ільш імовірний при нестачі рідини, наприклад, на тлі терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї або блювання або у разі тяжкої ренінзалежної гіпертензії (див. розділи «Взаємодія з = іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»). Симптоматична гіпотензія також спостерігається у пацієнтів із серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності.<= /o:p>

Цей стан більш імовірний у пацієнтів із тяжкими ступенями серцевої недостатності як наслідок застосування високих доз пет= льових діуретиків, гіпонатріємії<= /span> або функціональної ниркової недостатності.

Пацієнти з ризиком розвитку симптоматичної гіпотен= зії на початку терапії та у період корекції дози повинні перебувати під ретельн= им наглядом.

У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід визначати рівень електролітів у сироватці крові.

Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою се= рця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда а= бо інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієн= та слід покласти на спину і, якщо необхідно, розпочати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. = Транзиторна гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до продовження терапії. Після відновлення ефективного об’єму крові та артеріального тиску можливе відновл= ення терапії зниженою дозою або застосування одного з компонентів препарату окре= мо.

Пацієнти повинні перебувати під відповідним медичним наглядом, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомаг= ніємію або гіпокаліємію), що можуть розвиватися у разі= одночасної діареї чи блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати= гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. По можлив= ості слід усунути гіповолемії та/або зменшення об’єму міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом<= /span> і ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У ра= зі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче) або у разі кардіогенного шоку.

Стеноз аортального та мітральног= о клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія=

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ, лізинопр= ил слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою, то прийом Лізиноприлу-Н протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок

Тіазиди не прийнятні для застосування пацієнтам із нирковою недостатністю, вони неефективні при кліренсі креатині= ну 30 мл/хв або нижче (тяжка ниркова недостатність).

Лізиноприл-Н не можна призначати пацієн= там із легкою або помірно вираженою нирковою недостатн= істю (кліренс креатиніну 30–80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компоненті= в не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний монітори= нг концентрації калію та креатиніну в крові. У пацієнтів із серцевою недостатн= істю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомляли про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як прав= ило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії= або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватк= и крові, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного ста= ну вища у пацієнтів із нирковою недостатністю. Якщо також наявна реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик ро= звитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з низьких доз під ретельним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування = діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуац= ій, протягом перших кількох тижнів терапії Лізиноприлом-Н слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізино= прилу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на тлі терапії Лізиноприлом-Н, слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе після зниження дозування або одним із компонентів препарату окремо.

Стан після пересадки нирки<= /p>

Оскільки даних про застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає, призначення препарату даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

Застосування препарату Лізиноприл-Н не пока= зано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.=

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі

Повідомляли про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнт= ів, яким проводиться гемодіаліз через мембрани з високою гідравлічною проникніс= тю (наприклад,

AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. Для таких пацієнтів слід розглянути використання іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки, печінкова недостатність

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюєть= ся з синдромом, що починається з холестатичної жовтя= ниці і прогресує до фульмінантного некрозу, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на т= лі прийому препарату розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом Лізиноприл-Н та перебувати під відповідн= им медичним наглядом.

Tіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, слід з обе= режністю застосовувати пацієнтам із порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може спричиняти внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми.<= /i>

Хірургічне втручання/анестезія<= /i>

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або під = час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпо= тензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення <= span class=3DSpellE>ангіотензину II при компенсаторному вивільненні ренін= у. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількос= ті рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних препаратів) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові та зменши= ти ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у разі ниркової недостатност= і.

Терапія тіазидами може знижувати толерантні= сть до глюкози. Може бути потрібна корекція дози протидіабети= чних препаратів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків до проведення тестів з оцінки функці= ї паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холесте= рину і тригліцеридів може бути пов’язано з терапією тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикемії і/або подагри у деяких пацієнтів. Однак= лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в = сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект <= span class=3DSpellE>гідрохлоротіазиду.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк

Повідомляли про поодинокі випадки розвитку ангіоне= вротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Дані явища можуть ро= звинутися на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лізиноприл і встановити відповідний нагляд, щоб перек= онатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть тоді, коли наявний лише набряк язика без розвитку порушення дихання, може бути потрібний трива= лий нагляд за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними= і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.=

Дуже рідко повідомляли про летальні випадки= ангіоневротичного набряку гортані або язика. У разі, = коли розвивається набряк язика, голосової щілини або гортані, що з великою імовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно почин= ати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може в= ражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням і діареєю= .

Пацієнти з <= span class=3DSpellE>ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов’язаним з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами= АПФ.

Одночасне заcтосування інгібіторів АПФ із = сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ри= зику розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування <= span class=3DSpellE>сакубітрилом/валсартаном = слід розпочинати не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози лізиноприлу. Лікування лізинопри= лом слід розпочинати не раніше ніж через

36 годин піс= ля прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємоді= я з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутися незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомляли про загострення або активацію системного червоного вовча= ка на тлі застосування тіазидів.=

Раса

Частота розвитку ангіоневротичного набряку = на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, лізино= прил може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти = низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв’язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ)

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АП= Ф, розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ЛПНЩ сульфатом декстрану= . Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіто= рами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої тер= апії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих же пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути,= тимчасово відмовившись від терапії інгібіторами АПФ, але вона з’являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаюч= и лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Група ризику розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів із нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто застосовує одночасно калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм або замінники сол= і, які містять калій, а також пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів вважається необхідним, рекомендуєт= ься регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія

Повідомляли про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтроп= енія розвивається рідко. Нейтро= пенія та агранулоцитоз минають при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

Пацієнтам із колагенозом судин, які отримую= ть терапію імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом або мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції ниро= к, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережні= стю. У деяких із таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випа= дках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролюва= ти кількість лейкоцитів, а пацієнту слід рекомендувати повідомляти про ознаки інфекцій.

Кашель

Повідомляли про розвиток кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АП= Ф. Кашель непродуктивний, постійний і припиняється після відміни терапії. Те, = що інгібітори АПФ спричиняють кашель, слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу кашлю.

Препарати літію

Слід уникати поєднання прийому інгібіторів АПФ та препаратів літію.

Антидопінговий тест

Лікарський з= асіб містить гідрохлоротіазид, застосування якого мо= же призвести до позитивних результатів антидопінгової проби.=

Реакції фотосенсибілізації=

Під час лікування тіазидними діуретиками по= відомляли про випадки реакцій фотосенсибілізації. Якщо пі= д час лікування виникають реакції фотосенсибілізації,= то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити препарат, рекомендовано захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного УФ-опромінення.

Лабораторні показники<= /i>
Препарат може вплива= ти на результати таких лабораторних аналізів: гідрохлорот= іазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування <= span class=3DSpellE>гідрохлоротіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращи= товидної залози) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.<= o:p>

Хоріоїдний випіт, гостра короткозорість та втори= нна закритокутова глаукома

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що спричиняє хоріоїдний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною мі= опією, та гостру закритокутову глаукому. Симптоми вклю= чають початок зниження гостроти зору або біль в оці і, як правило, виникають прот= ягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова<= /span> глаукома може призвести до остаточної втрати зору. Основне лікування – це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосовувати операти= вні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Гостра респіраторна токсичність

= Повідомлялося про дуже рідкісні важ= кі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний = дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому препарату. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення легеневої функції і гіпотензію. Якщо виникає підозра на ГРДС, гідрохлоротіазид слід відмінити і призначити відповід= не лікування. Цей препарат не слід призначати пацієнтам, у яких раніше спостер= ігався ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.<= o:p>

Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його прийом необхідно негайно припинити і, якщо потрібно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Годування груддю.

Препарат протипоказаний у період годування груддю.

Невідомо, чи проникають лізиноприл і гі= дрохлоротіазид у грудне молоко в кількості, достатній для впливу на дитину при застосуванні препарату навіть у терапевтичних дозах.

Оскільки існ= ує можливість розвитку серйозних реакцій у новонароджених, які знаходяться на грудному вигодовуванні, слід прийняти рішення про припинення годування груд= дю або припинення прийому Лізиноприлу-Н, беручи до= уваги необхідність лікування для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Унаслідок розвитку побічних реакцій, особливо на початку терапії, препа= рат може слабко або помірно впливати на швидкість реакці= ї, тому слід утриматися від керування автотранспортом або іншими механізмами. Ризик збільшується, якщо прийом Лізиноприлу-Н п= оєднувати із вживанням алкоголю.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія.

Дорослі.

Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може заміни= ти комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 = мг гідрохлоротіазиду для пацієнтів, чий стан був стабілі= зований на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же = дозуваннях, які призначали у вигляді окремих препаратів. Звичайна доза – 1 таблетка 1 р= аз на добу. Як і будь-які інші лікарські засоби, які приймають 1 раз на добу, = Лізиноприл-Н слід приймати приблизно в один і той же = час кожен день.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2-4 ти= жнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками.

Після прийому першої дози препарату Лізиноприл-Н може розвинутися симптоматична гіпотензія; розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів зі зневодненням та/або дефіцитом солі у результаті попередньої терапії діурет= иками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії Лізиноприлом-Н. Якщо це неможли= во, слід розпочинати лікування окремими компонентами у низькій дозі (лізиноприл у дозі 5 мг).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Лізиноприл-Н не можна застосовувати як початкову терапію пацієнтам із нирковою недостатністю.

Пацієнтам зі слабкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 80 мл/хв) Лізиноприл-Н можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів.<= /span>

У даному випадку рекомендована доза лізиноприлу, яку призначають у вигляді окремого препарату, становить 5–10 мг.

Пацієнти літнього віку.

Відомо, що ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду= при їх одночасному призначенні були однакові як у пацієнтів літнього віку, = так і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У діапазоні доз від 20 мг до 80 мг ефективність лізиноприлу була однаковою у пацієнтів літнього віку (від 65 років) і молодших пацієнті= в з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія л= ізиноприлом була так само ефективна щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлортіазидом або атенололом= . Якщо у пацієнта літнього віку спостерігається зниження функції нирок, слід = скорегувати початкову дозу лізиноприлу.

Діти.

Препарат не застосовувати дітям, оскільки безпека та ефективність застосування препарату дітям (вік до 18 років) не встановлені.

Передозування.

Ніякої особливої інформації про передозування лізи= ноприлу/гідрохлоротіазиду немає.

Лізиноприл.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, циркуляторний шок, гіпервентиляці= я, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій і кашель.

Гідрохлоротіазид.

Найчастіше спостерігаються симптоми, спричинені елімінацією електроліті= в (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратацією внаслідок надмірного застосування діуретиків: судоми; парез; нирко= ва недостатність; пригнічення свідомості, включаючи кому.

Симптоми: тахікардія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).При одночасному призначенні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилити серцеву аритмію.

Лікування: симптоматична та підтримувальна терапія. Лікування препаратом Лізинопри= л-Н слід припинити і за пацієнтом необхідно встановити ретельний нагляд. Терапевтичні заходи залежать від характеру і тяжкості симптомів. Слід вжити заходів для запобігання всмоктуванню для прискорення елімінації.=

У разі розви= тку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід по= класти на спину (ноги необхідно підняти) і швидко розпочати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Можна розглянути можл= ивість лікування ангіотензином II (якщо це доступно). = Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл може бути видале= ний із загального кровотоку шляхом гемодіалізу. Слід уникати застосування поліакрилнітрилової діалізної мембрани з високою гідравлічною проникністю. Брадикардію або значну вагусну реакцію можна зменшити шляхом внутрішньовенно= го введення атропіну. Для лікування резистентної до терапії брадикардії показа= но застосування кардіостимулятора.

Якщо у результаті даних заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідне внутрішньовенне введення катехоламіну.

Слід постійно контролювати показники життєво важливих функцій, концентрації сироваткових електролітів і креатиніну.

= ;

Побічні реакції.

Побічні ефекти, зумовлені лізино= прилом та іншими інгібіторами АПФ:

з боку системи крові: лімфаденопатія, анемія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, аутоімунні захворювання, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту;

з боку імунної системи: анафілактична/ана= філактоїдна реакція;

з боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну = гіпотензію), пальпітація, припливи, порушення мозково= го кровообігу, феномен Рейно; інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої артеріальної гіп= отензії у пацієнтів групи високого ризику;

з боку психіки: зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, симптоми депресії, галюцинації;

з боку нервової системи: запаморочення, порушення рівноваги, парестезії, головний б= іль, порушення смаку, порушення нюху, синкопе, вертиго;

з боку органів слуху:вертиго;

з боку дихальної системи: кашель*, бронхоспазм, задишка, риніт, синусит, алергічний альвеолі та/або еозинофільна пнев= монія, інф= екції верхніх дихальних шляхів;

з боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, сухість у роті, глосит, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, абдомінальний біль, порушення травлення, зменшення апетиту, з= апор, диспепсія;

з боку гепатобіліарної системи: гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність**;

з боку шкіри: висипання, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк***, симптомокомплекс****, алопеція, кропив’янка, свербіж, псоріаз, п= осилене потовиділення, відчуття жару, гіпе= ремія шкіри, тяжкі шкірні порушення (пемфігус, токсич= ний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома= шкіри)****;

з боку метаболізму: гіпоглікемія;

з боку кістково-м’язової системи: м’язові спазми, м’язова слабкість;=

з боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ);<= /o:p>

з боку сечовидільної системи: олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, протеїнурія, уремія;

загальні порушення: підвищена втомлюваність, астенія, дискомфорт у грудях;

з боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія;=

лабораторні показники<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;let= ter-spacing: .1pt;mso-ansi-language:UK'>*****: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, підвищення рівня сечовини, зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, підв= ищення білірубіну сироватки крові, гіперкаліємія.=

*Кашель, спричинений терапією інгібіторами АПФ, характеризується як постійний, непродуктивний, зникає при відміні препарату. Це слід брати до у= ваги при проведенні диференційної діагностики кашлю.

**Дуже рідко повідомляли про пацієнтів, у я= ких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти= , у яких на тлі терапії розвинулася жовтяниця або з= начно збільшилась активність печінкових ферментів, повинні припинити прийом препа= рату і пройти належне медичне обстеження.

***Повідомляли про поодинокі випадки ангіоневротич= ного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані.

****Повідомляли про розвиток симптомокомплексу, який може включати один= або декілька з таких симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія= , артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антит= іла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або= інші дерматологічні прояви.

*****Спостерігалося незначне підвищення концентрації креатиніну та сечо= вини сироватки крові. Ці явища зазвичай оборотні при припиненні прийому препарат= у. Повідомляли про незначне зниження рівнів гемоглобіну і гематокриту, про пригнічення кісткового мозку, що проявляється анемією та/або тромбоцитопенією. Спостерігалися гіпер- або = гіпокаліємія та гіпонатріємія. Повідомляли про поодинокі вип= адки підвищення активності печінкових ферментів і/або вмісту білірубіну сироватк= и крові, але зв’язок з прийомом препарату, що містить лізинопри= л та гідрохлоротіазид, не був встановлений.<= /o:p>

Повідомляли про окремі випадки розвитку синкопе і болю в грудях, але зв’язок із прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, встановити не вдалося.

Є повідомлення про розвиток нейропатії на т= лі прийому інгібіторів АПФ.

Побічні ефекти, зумовлені гідрох= лоротіазидом:

інфекції та інвазії: = сіалоденіт;

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -ansi-language: UK;mso-fareast-language:UK;mso-bidi-font-style:italic'>анафілактичну реакці= ю, шок;

з боку системи крові: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку;

з боку метаболізму: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикем= ія, що м= оже провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомни= м перебігом захворювання; порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівнів ліпідів крові; подагра; зниження толерантності до глюкози, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; гі= похлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів, подагра;

з боку психіки: неспокій, депресія, зм= іни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, нервозність, непосидючість;=

з боку нервової системи: запаморочення, головний біль, судоми, парестезія, зниження апетиту, переднепритомний стан;

з боку органів зору: нечіткість зору, ксантопсі= я, кон'юнктивіт, гостра міопія і вторинна гостра закриток= утова глаукома, хоріоїдний випіт, тимчасове зниження гостроти зору;

з боку органів слуху: вертиго;

з боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт);=

з боку диха= льної системи: респіратор= ний дистрес-синдром (дуже рідко), включаючи пневмоніт і набряк легенів;

з боку травного тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, запо= р, сухість уроті, відчуття спраги, нудота, блювання, діарея;

з боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит;

з боку шкіри: васкуліт, некротизуючий ангіїт, ток= сичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, реакції фоточутливості, висип, екзема, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив’янка, пурпура, анафілактичні реакції;

з боку кістково-м’язової системи: м’язові спазми та біль, м’язова слабкість;

з боку сечостатевої системи: ниркова недостатність, дисфункц= ія нирок та інтерстиціальний нефрит, статеві розлади;

загальні порушення:виснаження, слабкість, гарячка= .

Новоутворення: немеланомний рак ш= кіри (базальноклітинна карцинома і пло= скоклітинна карцинома) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості застосування»).=

Опис деяких побічних реакцій

Не= меланомний р= ак шкіри: на підставі наявних даних, отриманих в епідеміологічних дослідженнях, описаний взаємозв’язок між сумарною дозою гідрохлороті= азиду та НМРШ (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).

Повідомлення= про можливі побічні реакції.

Повідомлення= про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Воно забезпечує безперервний моніторинг співвідношення користь/ри= зик лікарського засобу. Працівників охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему передачі інформації.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1, 2 або 3 блістери в коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «АСТРАФАРМ»

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.=

Україна, 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишн= еве, вул. Київська, 6.