ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АЛВОБАК

(АLVOBAC)

Склад:

діюча речовина= : сeftriaxonе;

1 флакон містить цефтриаксону натрію еквівалентно цефтриаксону 1 г.<= /p>

Лікарська форма. Порошок для розчину д= ля ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок майже білого або жовтуватого кольо= ру. Слабо гігроскопічний.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засо= би для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини = III покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії.

Цефтриак= сон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що в свою чергу призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі. Резистентність.

Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвива= тися внаслідок дії одного або декількох механізмів:

• Гідролізу бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp C, які мож= уть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій.

• Зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих = білків до цефтриаксону.

• Непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій.

• Бактеріального ефлюксного насоса.<= /o:p>

Граничні значення при визначенні чутливості

Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації визначені Європейським комітетом із тестування антимікробної чутливості (EUCAST):

Патоген	Метод розведень (мінімальна інгібуюча концентрація, мг/л)
Чутливий	Резистентний
Enterobacteriaceae<= /span>	≤ 1	> 2
Staphylococcus spp.=	a	a
Streptococcus spp.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif; mso-fareast-font-family:"Times New Roman"'> (групи A, B, C і G)	b	b
Streptococcus pneumoniae<= /o:p>	≤ 0,5^c	> 2
Streptococci групи Viridans	≤ 0,5	>0,5
Haemophilus influenzae	≤ 0,12^c	> 0,12
Moraxella catarrhalis	≤ 1	> 2
Neisseria gonorrhoeae	≤ 0,12	> 0,12
Neisseria meningitidis	≤ 0,12^c	> 0,12
Не пов’язані з видом	≤ 1^d	> 2

^a висново= к про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину;<= /p>

^b висново= к про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну;

^c рідко з= устрічаються ізоляти з мінімальною інгібуючою концентрацією, що перевищує граничні значе= ння чутливості; якщо таке спостерігається, слід провести повторне тестування, а= у разі підтвердження – відправити у референтну лабораторію;=

^d граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г × 1 і високої дози щонайменше 2 г × 1.

&nb= sp;

Загалом чутливі види.

Грампозитивні аероби.=

Staphylococcus aureus (метициліночутливий)^£, коагулазонегатив= ні стафілококи (метициліночутливі)^£, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans.<= /span>

Грамнегативні аероби.

Borrelia burgdorferi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Providencia sp= p., Treponema pallidum.

Види, для яких набута резистентність може бути проблемою.
Грампозитивні аероби.=

Staphylococcus epidermidis⁺⁼, Staphylococcus haemolyticus⁺, Staphylococcus hominis⁺= . Грамнегативні аероби.

Citrobacter freundii, Enterobact= er aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli^%, Klebsiella pneumoniae^%, Klebsiella oxytoca^%, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Serratia marcescens. Aнаероби.

Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium perfringens. Початково резистентні мікроорганізми.<= /u>

Грампозитивні аероби.=

Enterococcus spp., Listeria monocytogenes.=

Грамнегативні аероби.

Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia.

Aнаероби.

Clostridium difficile.

Інші:

Chlamydia spp., Chlamydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum.

^£Всі метицилінорезистентні стафілококи резистентні до цефтриаксону.

⁺Частота резистентності >50 % щонайменше в одному регіоні.

^%Штами, що продукують бета-лактам= азу розширеного спектра, завжди резистентні.

Фармакокінетика.

Всм= октування.

Внутрішньом’язове введення.

Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно половину від такого, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язов= ого введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години пі= сля введення. Площа під кривою «концентрація–час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози.

Внутрішньовенне введення.=

Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозі 500 мг і 1 г середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові стано= вить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозі 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно.

Розподіл.

Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищу= ють мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значимих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шля= хи, печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої пікової концентрації у плазмі крові на 8–15% (C_max) спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшо= сті випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення.=

Проникнення в окремі тканини.

Цефтриак= сон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону в спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25 % від такої у плазмі порівняно з 2 % у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікові концентрації цефтриаксону в спинномозковій рідині досягаються приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкці= ї. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр, його наявність очікується в малих концентраціях у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Зв’язування з білками.

Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками плазми становить близько 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування насичуване, ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до = 85 % при концентрації в плазмі крові 300 мг/л).

Метаболізм.

Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболі= ти під дією кишкової флори.

Виведення.

Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) становить 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв. 50–60 % цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, насамперед шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50 % – у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввивед= ення цефтриаксону у дорослих становить близько 8 годин. Пацієнти із нирковою або печінковою недостатністю.<= /o:p>

У хворих= із порушеннями функції нирок або печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюєть= ся незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведе= ння (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нир= ок. Відносно помірне збільшення періоду напіввиведення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону.

У пацієн= тів із порушеннями функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє спостерігаємому парадоксальному збільшенню загально= го кліренсу препарату зі збільшенням об’єму розподілу паралельно такому загаль= ного кліренсу.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів віком від 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 = рази вищий, ніж у дорослих молодого віку.

Діти.<= /p>
Період напіввиведення цефтриаксону подовжений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії так= их факторів, як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих.

Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих.

Лінійність/не лінійність.

Фармакок= інетика цефтриаксону є нелінійною, і всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози, що базується на загальн= ій концентрації препарату, зменшуючись меньше ніж пропорційно дозі. Нелінійніс= ть спостерігається у результаті насичення зв’язування з білками плазми крові, = тому для загального цефтриаксону це спостерігається у плазмі крові, а для вільно= го (незв’язаного) – ні.

Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок.

Як і в і= нших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, є відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище мінімальної інгібуючої концентрації цефтриаксону для окрем= их цільових видів (тобто, %T > мінімальної інгібуючої концентрації).

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування нижчеперелічених інфекцій у доро= слих і дітей, у тому числі у доношених новонароджених (від народження):

–&nb= sp;       бактеріальний менінгі= т;

–&nb= sp;       позалікарняна пневмон= ія;

–&nb= sp;       госпітальна пневмонія= ;

–&nb= sp;       гострий середній отит= ;

–&nb= sp;       внутрішньочеревні інфекції;

–&nb= sp;       ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит);

–&nb= sp;       інфекції кісток і суглобів;

–&nb= sp;       ускладнені інфекції ш= кіри і м’яких тканин;

–&nb= sp;       гонорея;

–&nb= sp;       сифіліс;

–&nb= sp;       бактеріальний ендокар= дит.

Алвобак можна застосовувати для:

–&nb= sp;       лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих;

–&nb= sp;       для лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія= )) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів;

–&nb= sp;       передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання;

–&nb= sp;       для ведення пацієнтів= із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка з підозрою на бактеріальну інфекці= ю;

–&nb= sp;       для лікування пацієнт= ів із бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою із вищезазначених інфекц= ій або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій.

Алвобак слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у випадку, якщо можливий діапазон бактеріаль= них збудників не підпадає під його спектр дії (див. розділ «Особливості застосу= вання»).

Слід враховувати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.=

&nb= sp;

Протипоказа= ння.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або до будь-якого іншого цефалоспорину. Наявніст= ь в анамнезі тяжких реакцій підвищеної чутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).

Цефтриаксон протипоказаний:

Недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*.

Доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів):

-      із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушене*;

-      які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальцієвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальці= євої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

*   У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін= зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.
Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявні= сть протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинни= к (див. розділ «Особливості застосування»). Див. інструкцію для медичного застосува= ння лідокаїну, особливо протипоказання.

Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.<= o:p>

<= /span>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза= ємодій.

Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартм= ана, не слід використовувати для відновлення препарату Алвобак у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксо= ну також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону із кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасн= о з розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, у тому числі з кальційвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парен= терального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідов= но, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показ= ано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Спосіб застосування та дози», «Побічні реакції», «Несумісність»). Сумісне застосування препарату з пероральними антикоагулянтами = може посилювати ефект антагоніста вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антагоніста вітаміну К як під час, так і піс= ля терапії цефтриаксоном (див. розділ «Побічні реакції»).

Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. У та= ких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.

У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації із цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном для внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препарата= ми (для внутрішньовенного або перорального застосування).

У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.

Подібним чином, при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини у період застосування цефтриаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів.

Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтриаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду).

Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону.

Особливості застосування.

Реакції підвищеної чутливості.

Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випа= дки серйозних реакцій підвищеної чутливості, іноді з летальними наслідками (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку тяжких реакцій підвищеної чутливості застосування цефтриаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкла= дних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамне= зі тяжкі реакції підвищеної чутливості до цефтриаксону, інших цефалоспоринів а= бо інших типів бета-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтриаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої підвищеної чутливост= і до інших бета-лактамних препаратів.

При застосуванні цефтриаксону були зареєстровані випадки тяжких небажаних реакц= ій з боку шкіри (синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла/токсичний епідермальний некроліз та реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS)), які можуть бути небезпечними для життя чи летальними; однак часто= та цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»). Реакція Яриша-Герксгеймера (JHR).

У деяких пацієнтів із спірохетозами може виникнути реакція Яриша-Герксгеймера (JHR) = на початку лікування цефтриаксоном. JHR, як правило, є самообмежуючим станом, = або може бути призначене симптоматичне лікування. У разі виникнення такої реакц= ії, лікування антибіотиками не слід припиняти.

Взаємодія з лікарськими засобами= , що містять кальцій.

У недоношених та доношених немовлят віком менше 1 місяця описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у легенях та нирках із летальними наслідками. Щонайменше одному з цих пацієнтів цефтриаксон та кал= ьцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. Згід= но з наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, окрім новонароджених, яким вводили цефтриа= ксон та кальційвмісні розчини або будь-які інші кальційвмісні препарати. У дослідженнях іn vitro було пока= зано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієв= ої солі цефтриаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

При застосуванні цефтриаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішу= вати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення= , що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введе= нні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам старше 28 днів цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворе= нню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких = не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтриаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтриаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення розчи= нів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтриаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Фармакокінетика», «Протипоказання», «Побічні реакції», «Несумісність»).

Діти.

Безпека та ефективність препарату Алвобак у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені для доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». У дослідженнях було показано, що цефтриаксон, як деякі інші цефалоспорини, мо= же витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові. Алвобак протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «Протипоказання»).

Імуноопосередкована гемолітична анемія.

Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів, у тому числі препа= рат Алвобак (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної анемії,= в тому числі з летальними наслідками, були зареєстровані у період лікування Алвобаком як у дорослих, так і у дітей.

Якщо під час застосування цефтриаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування цефтриаксону до встановлення етіології захворювання.

Довготривале лікування.

При довготривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.= Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів.

Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані на тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі цефтриаксону. Тяжкість цих захворюв= ань може коливатися від легкої до загрозливої для життя. Тому важливо враховува= ти можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосуван= ня цефтриаксону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Слід обміркува= ти припинення терапії цефтриаксоном та застосування відповідних засобів проти = Clostridium difficile. Лікарські з= асоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами.

Тяжка ниркова та печінкова недостатність.

У випадку тяжкої ниркової та печінкової недостатності рекомендований ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Вплив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні препарату Алвобак тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також препарат Алвобак може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див. розділ «Побічні реакції»).

При визначенні глюкози у сечі неферментними методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. Протягом застосування препарату Алвобак рівні глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»). Натрій.<= /i>

Кожен грам препарату Алвобак містить 3,6 ммоль натрію. Це слід враховувати пацієн= там, які дотримуються дієти із контрольованим вмістом натрію.<= /p>
Спектр антибактеріальної активно= сті.

Цефтриаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним д= ля застосування як монотерапія при лікуванні певних типів інфекції, крім випад= ків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).= У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резисте= нтні до цефтриаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.

Застосування лідокаїну.

Якщо як розчинник застосовують розчин лідокаїну, цефтриаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну у жодному випадку не можна вводи= ти внутрішньовенно.

=

Жовчнокам’яна хвороба.

У випадку наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтриаксону у дозі 1 г на добу та вищ= е. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату дітям. = Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтриаксоном. У рідкісних ви= падках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону супроводжувалося симптоматикою. За наявності симптомів рекомендується консервативне нехірург= ічне лікування, і лікар повинен прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випад= ку (див. розділ «Побічні реакції»).

Жовчний стаз.<= /i>

Випадки панкреатиту, можливо спричинені непрохідністю жовчних шляхів, були зареєстровані у пацієнтів, які отримували препарат Алвобак (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику розвит= ку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утвор= ення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування препарату Алвобак. Нирковокам’яна хвороба.=

Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам із наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії прий= має лікар, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку.<= o:p>

Енцефалопатія.=

Повідомлялося про енцефалопатію при застосуванні цефтриаксону (див. розділ «Побічні реакції»), особливо у літніх пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (див= . розділ «Спосіб застосування та дози») або захворюваннями центральної нервової сист= еми. При підозрі на цефтриаксон-асоційовану енцефалопатію (наприклад, зниження р= івня свідомості, зміна психічного стану, міоклонус, судоми) слід розглянути можливість відміни цефтриаксону. Ут= илізація невикористаного препарату та препарату із простроченим терміном придатності= . Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Лікарський засіб не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» при наявності такої.

Застосування у період вагітності= або годування груддю.

Вагітність.

Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам. Дослідження на тваринах не свідчать про безпо= середній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. Під час вагітності, зокрема у першому триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.

Період годування груддю.

Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфек= ції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтриаксону із врахуванням користі від грудного вигодовування= для дитини та користі від терапії для жінки.

Фертильність.

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного вплив= у на чоловічу або жіночу фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час лікування цефтриаксоном можуть виникати такі побічні реакції, як запаморочення, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам слід бути обережними при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дозування.

Доза препарату залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта.

Нижче наведені дози є загально рекомендованими для цих показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу з рекомендованого діапазону.<= /o:p>

Таблиця 1.

Дорослі та діти віком від 12 рок= ів (≥ 50 кг).

Доза цефтриаксону*=

Частота введення**=

Показання

1–2 г

Один раз на добу

Позалікарняна пневмонія.

Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень.

Внутрішньочеревні інфекції.

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)

2 г

Один раз на добу

Госпітальна пневмонія.

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин.

Інфекції кісток і суглобів

2–4 г

Один раз на добу

Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію.

Бактеріальний ендокардит.

Бактеріальний менінгіт

^* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої= дози із рекомендованого діапазону.

^** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату дві= чі на добу (з 12-годинним інтервалом).

&nb= sp;

Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥50 кг), що потребують особлив= их схем дозування:

Гострий середній отит.

Може бути застосована одноразова внутрішньом’язова доза 1–2 г Алвобаку.

Деякі да= ні свідчать, що у випадку, коли стан пацієнта тяжкий, або попередня терапія бу= ла неефективною, Алвобак може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні= у дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічно= го втручання.

2 г одноразово перед операцією.

Гонорея.

Разова д= оза 500 мг внутрішньом’язово.

Сифіліс.

Загально рекомендованими дозами є 500 мг–1 г один раз на добу зі збільшенням дози до= 2 г один раз на добу при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на обмежених дани= х. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)).

По 2 г о= дин раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, = слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.
Діти.

Новонароджені, немовлята та діти віком від 15 днів до 12 років (<50 кг).

Дітям з массою тіла 50 кг або більше слід застосувати звичайні дози для дорослих.

Таблиця 2

Доза цефтриаксону*=

Частота введення**=

Показання

50–80 мг/кг

Один раз на добу

Внутрішньочеревні інфекції.

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит).
Позалікарняна пневмонія.

Госпітальна пневмонія

50–100 мг/кг (максимально–4 г)

Один раз на добу

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин.

Інфекції кісток і суглобів.

Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію

80–100 мг/кг (максимально 4 г)

Один раз на добу

Бактеріальний менінгіт

100 мг/кг

(максимально 4 г)

Один раз на добу

Бактеріальний ендокардит

^* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону.

^** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату дві= чі на добу (з 12-годинним інтервалом).

&nb= sp;

Показанн= я у новонароджених, немовлят та дітей віком від 15 днів до 12 років (<50 кг)= , що потребують особливих схем дозування:

Гострий середній отит.

Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція Алвобаку у дозі 50 мг/кг. Деякі дані свідчать, що у випадку, коли стан дитини тяжкий або попередня терапія була неефективною, Алвобак може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні= у дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів.

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічно= го втручання.

50–80 мг= /кг одноразово перед операцією.

Сифіліс.

Загально рекомендованими дозами є 75–100 мг/кг (максимально–4 г) один раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації = щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (= ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)).

50–80 мг= /кг один раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування вар= іює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Новонароджені віком 0–14 днів.=

Алвобак протипоказаний для застосування недоношеним новонародженим із постменструал= ьним віком до 41 тижня (гестаційний вік + календарний вік).

=

=

=

=

=

=

=

=

=

Таблиця 3

Доза цефтриаксону*=

Частота введення

Показання

20–50 мг/кг

Один раз на добу

Внутрішньочеревні інфекції.

Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин.

Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит).
Позалікарняна пневмонія.

Госпітальна пневмонія.

Інфекції кісток і суглобів.

Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію

50 мг/кг

Один раз на добу

Бактеріальний менінгіт.

Бактеріальний ендокардит

^*= При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону.

Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг.

&nb= sp;

Показанн= я у новонароджених віком 0–14 днів, що потребують особливих схем дозування: Гострий середній отит.<= /span>

Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція Алвобаку у дозі 50 мг/кг.<= /span>

Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічно= го втручання.

20–50 мг= /кг одноразово перед операцією.

Сифіліс.

Загально= рекомендованою дозою є 50 мг/кг один раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації.

Тривалість лікування.

Триваліс= ть лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щ= одо антибіотикотерапії, застосування цефтриаксону слід продовжувати протягом 48= ‑72 годин після зникнення гарячки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції. Пацієнти= літнього віку.

За умови задовільної функції нирок і печінки корекція дози пацієнтам літнього віку не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю.

Наявні д= ані свідчать про відсутність необхідності коригувати дозу у пацієнтів з легкою = чи помірною печінковою недостатністю у тому випадку, якщо функція нирок не порушена. Немає даних досліджень щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.=

У пацієн= тів із порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону= в тому випадку, якщо функція нирок не порушена. Лише в разі ниркової недостатності у передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не повинна перевищувати 2 г.

Хворим, = які знаходяться на діалізі, немає потреби у додатковому введенні препарату після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діал= ізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату.

Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки і нирок.<= o:p>

При одночасному тяжкому порушенні функції нирок та печінки рекомендується ретел= ьний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату.

Спосіб введення.

Внутрішньом’язове введення.

Алвобак можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр відносно великого м’язу. Рекомендується вводит= и не більше 1 г в одну ділянку.

Якщо лідокаїн застосовують як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Для детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідока= їну.

Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальн= ої чутливості до цього лікарського засобу.

Внутрішньовенне введення.

Алвобак можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення = слід здійснювати протягом 5 хвилин переважно у великі вени. Внутрішньовенні дози= по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до= 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розді= ли «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’яз= ове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно.

Цефтриак= сон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальці= євих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»). Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки мо= же утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон із розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»).

З метою передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання цефтриаксон слід вводити за 30–90 хвилин до хірургічного втручання.

Діти.

Препарат застосовувати дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Передозування.

У разі передозування гемодіаліз чи перитонеальний діаліз не зменшить надмірні концентрації препарату в плазмі крові. При передозуванні може спостерігатися нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Побічні реакції.

Побічні реакції, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону: еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висипання та підвищення р= івня печінкових ферментів. Частоту виникнення небажаних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень.

За частотою явища класифіковані таким чином:

дуже поширені (≥ 1/10);

поширені (≥ 1/100 < 1/10);

непоширені (≥ 1/1000 < 1/100);

рідко поширені (≥ 1/10000 < 1/1000);

частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).

Інфекції та інвазії:<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman",serif;mso= -fareast-font-family: "Times New Roman"'> непоширені – грибкові інфекції статевих органів; рідко поширені – псевдомембранозний коліт^b; частота невідома^{a –
суперінфекції^b.}

З боку системи крові та лімфатич= ної системи: поширені – еозинофілія, лейкопен= ія, тромбоцитопенія; непоширені – гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома^a – гемолітична анемія^b, агранулоцито= з.

З боку імунної системи: частота невідома^a– анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції підвищеної чутливост= і^b, реакція Яриша-Герксгеймера^b (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нервової системи: = непоширені – головний біль, запаморочення; рідко поширен= і – енцефалопатія; частота невідома^a – судоми.

З боку органів слуху і рівноваги= : частота невідома^a – вертиго.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко поширені – бронхоспазм.<= /o:p>

З боку шлунково-кишкового тракту= : поширені – діарея^b, рідкі випорожнення; непоширені – нудота, блювання; частота невідома^a – панкреатитb, стоматит, глосит.

З боку гепатобіліарної системи:<= /span> поширені – підвищення рівня печінкових ферментів; часто= та невідома^a – преципітати у жовчному міхурі^b, ядерна жовтяниця, гепатит¹, холестатичний гепатит¹, ^2.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені – висипання; непоширен= і – свербіж; рідко поширені – кропив’янка; частота невідома^a – синдр= ом Стівенса-Джонсона^b, токсичний епідермальний некроліз^b, мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS)^b (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені – гематурія, глюкозурія; частота невідома^a – олігурія, утворення преципітатів= у нирках (оборотні).

Загальні розлади та реакції у мі= сці введення препарату: непошир= ені – флебіт, біль у місці інʼєкції, пропасниця; рідко поширені – набряк, озноб.

Дані лабораторних аналізів: непоширені – підвищення рівня креатиніну у крові; частота невідома^a – хибнопозитивні результати тесту Кумбса^b, = хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію^b, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози^b.

^aНа основі постмаркетингових звітів. Оскільки інформація про ці реакції доброві= льно надходить від населення невизначеної кількості, неможливо достовірно оцінит= и їх частоту, у зв’язку з цим вона характеризується як невідома.

^b= Див. розділ «Особливості застосування»

^1 <=
/span>Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтриаксону

^2 <=
/span>Див. Розділ «Особливості застосування»=

Інфекції та інвазії.<= /span>

Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані з Clostridium difficile. Слід призна= чити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»).

Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону.

Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді з летальними наслідками, зареєстров= ані у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 рокі= в, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг/кг/доб= у) або загальні дози понад 10 г, а також мали додаткові фактори ризику (наприк= лад, обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципіта= тів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднен= ня. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії, і зникають після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міху= рі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною= – у деяких дослідженнях понад 30 %. При повільному введенні препарату (протягом 20-30 хвилин) частота утворення преципітатів нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали т= акі клінічні симптоми як біль, нудота і блювання. У таких випадках рекомендуєть= ся симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципі= тати зазвичай зникають (див. розділ «Ос= обливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/риз= ик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідом= ляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомл= ень.

Термін придатності. 2 роки.=

&nb= sp;

Умови зберігання.

Зберігат= и в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.=

Зберігат= и у недоступному для дітей місці.

Приготов= лений розчин зберігати у захищеному від світла місці протягом 6 годин при кімнатн= ій температурі або протягом 24 годин при температурі 2‑8 °С.

&nb= sp;

Несумісність.

Цефтриак= сон не можна змішувати з кальційвмісними розчинами, такими як розчин Рінгера чи розчин Гартмана.

Цефтриак= сон несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами. Не&= nbsp;слід змішувати з іншими розчинниками, крім тих, що зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

&nb= sp;

Упаковка.

По 1 г порошку препарату у склян= ому флаконі, закупореному гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття. По 1 флакону у пачці з картону.

&nb= sp;

Категорія відпуску. За рецептом.<= /p>
&nb= sp;

Виробник.

Лаборато= ріо Реіг Жофре, C.A.

&nb= sp;

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження й= ого діяльності.

вул. Жер= ема, 111, промислова зона, Толедо, 45007 (Толедо), Іспанія.

Доза цефтриаксону*=	Частота введення**=	Показання
1–2 г	Один раз на добу	Позалікарняна пневмонія. Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень. Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит)
2 г	Один раз на добу	Госпітальна пневмонія. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Інфекції кісток і суглобів
2–4 г	Один раз на добу	Ведення пацієнтів із нейтропенією, у яких розвинулася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію. Бактеріальний ендокардит. Бактеріальний менінгіт