ІНСТРУ= КЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу=

ПАНТОПРОТЕКТ

(PANTOPROTECT)

Склад:

діюча речовина: пантопразол;

1 флакон містить пантопразолу 40,0 мг (у формі пантопразолу натрію сесквігідрату); допоміжні речовини: натрію гідрокс= ид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Осн= овні фізико-хімічні властивості: ліофілізована маса білого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування кислотозалежних захворюван= ь. Інгібітори протонної помпи. Пантопразол= . Код АТХ А02В С02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Па= нтопразол — заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шл= унку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин. Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H⁺-K⁺-АТФазу, тобто блок= ує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежн= им та стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. У більшос= ті пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H₂-рецепторів, знижує кислотність у ш= лунка і, таким чином, збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально відносно клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенно= му застосуванні лікарського засобу однаковий.

Застосування пантопразолу збільшує рівні гастри= ну натще. При короткостроковому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. У разі довготривалого лікування рівні гастрину, у більшості випад= ків, зростають удвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено у дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.<= /span>

З огляду на результати досліджень на тваринах не можна повністю виключити вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.<= /p>

На фоні лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результ= ати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дає змо= гу рівню CgA, який може бути хибно підвищеним після лікування ІПП, повернутися= в діапазон нормальних значень.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 = мг фармакокінетика пантопразолу в плазмі залишається лінійною як при пероральн= ому прийомі, так і при внутрішньовенному введенні. Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки становить близько 98 %. Об’єм розподілу — близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація. Речовина метаболізується май= же виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомог= ою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окислення за допомогою CYP3A4.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення становить близько 1 години, а кліренс — 0,1 л/год/кг. Було відмічено декілька випад= ків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводи= ться із сечею (близько 80 %), решта виводиться з калом. Основним метаболіто= м як в сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (близько 1,5 год) ненабагато перевищує період напіввиведення пантопразолу. Особливі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори. Близько 3 % європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19 — їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі — час», була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які ма= ють функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пік= ова концентрація в плазмі зросла приблизно на 60 %. Ці результати не вплив= ають на дозування пантопразолу. Порушенн= я функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) не= має. Як і в здорових добровольців, період напіввиведення пантопразолу в них є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те,= що в основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2‒3 год), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та B за Чайлдом-П’ю) період напіввиведення зростає до 7‒9 годин, а AUC збільшується в 5‑7 разі= в, максимальна концентрація в сироватці збільшується лише незначним чином — у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.<= /p>

Пацієнти літнього віку. Незначне збільшення AUC та C= _max у добровольців літнього віку порівняно з більш молодими добровольцями також не має клінічного значення.

Діти. Після однократного внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8= або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.

Клінічні характеристики.=

Показання.

· Рефлюкс-езофагіт.<= /span>

· Виразка дванадцятипалої кишки= .

· Виразка шлунка.

· Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Протипоказання.=

Підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензимідазолу або до будь-якого компонента лікарського засобу.

<= /b>

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Внаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол = може впливати на абсорбцію лікарських засобів, для яких значення рН шлункового с= оку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших лікар= ських засобів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування інгібіторів протонної помпи з інгібіторами протеази ВІЛ, абсор= бція яких залежить від внутрішньошлункового рН (такими як атазанавір), через сут= тєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»).

Якщо сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретель= ний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищув= ати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність коригування дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Сумісне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомлялось про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували ІПП і варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі і навіть смерті. У разі такого сумісного застосування необхідний моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) і інгібіторів протонної помпи збільшує рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують = високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP2С19, інші метаболічні шляхи включають окисне= ння ферментом CYP3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізую= ться за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін та пероральні контрацептиви, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.<= /p>
Не можна виключати взаємодію пантопразолу з інш= ими лікарськими засобами, які метаболізуються за допомогою цієї ж ферментної системи.<= /o:p>

Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речови= н, що метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад, кофеїну, теофіліну), CYP= 2С9 (наприклад, піроксикаму, диклофенаку, напроксену), CYP2D6 (наприклад, метопрололу), CYP2Е1 (наприклад, етанолу), а також не впливає на пов’язану з р-глікопротеїном абсорбцію дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно прийнятими антацидами.

Також були проведені дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками при їх одночасному застосуванні (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими лікарськими засобами не виявлено.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19. <= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-= language: RU'>Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний в= плив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози лікарського засобу= для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах= , та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що вплив= ають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин і звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть зниж= увати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.<= o:p>

Особливості застосування.

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень ш= лунка та відтерміновувати їх діагностику. При наявності тривожних симптомів (наприклад, суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності вира= зки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу. Якщо симптоми збер= ігаються, незважаючи на адекватне лікування, необхідно провести додаткове обстеження.=

Порушення функції печінки. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки потрібно регулярно контролювати рівень печінков= их ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування пантопраз= олом необхідно припинити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).=

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір= ), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження= їх біодоступності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Лікування пантопразолом дещо підвищує ризик виникнення шлунково-кишков= их інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. Difficile.
Гіпомагніємія. Спостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, у більшості випадків протягом року. Можуть виникнути і спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після коригу= вальної терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП. У пацієнтів, які потребують довготривалої терапії, і пацієнтів, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або лікарськими засобами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретиками), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Довготривале лікування (більш= е 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи збільшує ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку або за наяв= ності інших факторів ризику.

Спостережні дослідження свідчать, що застосуван= ня інгібіторів протонної помпи збільшує загальний ризик переломів на 10–40&nbs= p;%. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризи= ком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до чинних клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію= .

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи повʼязують із дуже рідкими випадками розви= тку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках шкіри, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту слід негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування Пантопротекту. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіто= рами протонної помпи підвищує ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіт= орів протонної помпи.

Вплив на результати лабораторних досліджень. Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування Пантопротектом слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон нормальних значень після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонн= ої помпи.

Важлива інформація про допоміжні речовини.

Натрій. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 флаконі, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітно= сті або годування груддю.

Вагітність. Наявні дані щодо застосування пантопразолу вагітним жінкам (приблизно 300–1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність мальформативної або фето/неонатальної токсичності лікарського засобу. У ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування Пантопротекту вагітн= им жінкам.

Годування груддю. Дослідження на тваринах пока= зали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялось= . Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування Пантопротектом с= лід приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування для жінки. Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність= у дослідженнях на тваринах.

Здатність впливати на швидкіс= ть реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно бра= ти до уваги можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення та розла= ди зору (див. розділ «Побічні реакції»). У цих випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.<= /p>
<= /b>

Спосіб застосування та дози.<= o:p>

Лікарський засіб застосовують за призначенням лікаря та під належним медичним наглядом= . Внутрішньовенне застосування рекомендується тільки у разі неможливості перорального застосування. Є дані щодо тривалості внутрішньовенного лікування до 7 днів. Тому, як тільки стає можливим пероральне застосування пантопразолу, внутрішньовенне введення лікарського засобу Пантопротек= т слід припини= ти і перейти до перорального застосування пантопразолу у дозі 40 мг.<= /span>

Реф= люкс-езофагіт, виразка дванадцятипалої кишки, виразка шлунка.

Рекомендована доза становить 40 мг пантопразолу (1 флакон) на добу внутрішньовенно. Лі= кування синдрому Золлінгера-Елл= ісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінге= ра-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів рекомендована початкова доза Пантопротекту становить 80 мг на добу. За необхідності дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи її, залежно від показників секреції кислоти в шлун= ку. Дози, що перевищують 80 мг на добу, необхідно розділити на два введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу вище 160 мг, але тривал= ість застосування слід обмежити тільки періодом, який потрібен для адекватного контролю секреції кислоти.

Якщо необхідне швидке зменшення кислотності, для більшості пацієнтів досить початкової дози 2 × 80 мг для досягнення бажаного рівня (< 10 мЕкв/год) протягом 1 год. Підготовка до застосування.

Порошок розчиняють у 10 мл 0,9 % розчину хлориду натрію, що додається у флакон. Розчин можна вводити безпосередньо або після змішування зі 100 мл 0,9 % розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози у пластикови= х чи скляних флаконах. Після розведення хімічна та фізична стабільність лік= арського засобу зберігається протягом 12 годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної точки зору розведений лікарський засіб необхідно використа= ти негайно.

Пантопротект не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, окрім зазначених вище.

Внутрішньовенне введення лікарського засобу необхідно проводити протягом 2–15 хв. Флакон пр= изначений тільки для одноразового використання. Залишки препарату або препарат, фізико-хімічні властивості якого змінились (зокрема змінився колір, з’явивс= я осад), н= еобхідно утилізувати відповідно до вимог місцевого законодавства. Розведений ро= зчин повинен мати прозорий жовтуватий колір.

Печ= інкова недостатність. Пацієнтам з тяжк= ими порушеннями функцій печінки не слід застосовувати добову дозу вище 20 мг (0= ,5 флакона лікарського засобу Пантопротект) (див. = ;розділ «Особливості застосування»).

Нир= кова недостатність. Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.

Пац= ієнти літнього віку не потребують коригування дози.

<= /b>

Діти.

Пантопротект не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки д= ані щодо безпеки і ефективності для цієї вікової категорії обмежені.=

Наявні на цей час дан= і наведені в розділі «Фармакокінетика», проте рекомендації щодо дозування не можуть бу= ти надані.

Передозування.

Симптоми. Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Лікування. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він не належить до = лікарських засобів, що легко виводяться за допомогою діалізу.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримувальну терапію. Рекоменд= ацій щодо специфічної терапії немає.

Побічні реакції.

Виникнення побічних реакцій може очікуватись у близько 5 % пацієнтів. Найчастіша побічна реакція — тромбофлебіт у місці введення. Діарея і головний біль виникали у близько 1 % пацієнтів.

Небажані ефекти за частотою виникнення класифік= ують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 і < 1/100), рідко (≥ 1/10000 і < 1/1000), дуже рід= ко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними). В&= nbsp;межах кожної категорії частоти побічні реакції зазначені в порядку зменшення серйозності.

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок). Метаболізм та розлади обміну речовин.

Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. ро= зділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія.=

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (в тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до таких розладів, а також загострення = цих симптомів у разі їх попереднього існування). З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органів зору.

Рідко: порушення зору / затуманення зору.<= /o:p>

З боку травного тракту.

Часто: поліпи фундальних залоз (доброякісні).

Нечасто: діарея, нудота, блювання, метеоризм, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.
Невідомо: мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-глутамілтр= ансферази). = Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.=

Нечасто: шкірні висипи, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Ла= єлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (д= ив. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»). Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм мʼязів².

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності). = З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади.

Часто: тромбофлебіт у місці введення.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

^{1 <=
/span>}Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

² Спазм м’язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарсько= го засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Термін придатності. 2 роки.<= /p>

Умови зберігання.<= span lang=3DUK style=3D'font-size:12.0pt;font-family:"Times New Roman","serif"; mso-fareast-font-family:"Times New Roman";mso-ansi-language:UK;mso-fareast-= language: RU'>

Зберігати при температурі не вище 25 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 40 мг ліофілізату = у флаконі. По 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ВЕМ Ілач Сан. ве Тік. А.С.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження = його діяльності.

Черкезкой Органайз Санай Бьолгезі Караагач Махалесі, Фатіх Бульварі №38 Капаклі / Текірдак / Туреччина